На тлі близьких виборів до Європейського парламенту, які пройдуть весною наступного року, та переформатування складу європейських інституцій, постає питання початку діалогу з Росією.
Такі дискусії не один місяць тривають, наприклад, в ПАРЄ. Українській делегації вдається знаходити нові аргументи, аби переконати західних партнерів, що компромісів з країною, яка грубо порушила міжнародне право, порушила кордони сусідньої держави, анексувала її територію, не може бути.
Однак контраргумент представників парламентських делегацій в ПАРЄ на позицію української делегації наступний: Росію слід запрошувати до діалогу, адже без неї проблем не вирішимо, зокрема, по Донбасу та Криму. Мушу сказати, що позиція європейців прагматична, однак має свої слабкі місця.
Адже Росія не визнає того, що нею були порушені кордони України. Та й взагалі присутність своїх військ на Донбасі росіяни всіляко відкидають, попри явні факти такої присутності, які демонструють Україна, США та ЄС.
Читайте такожУ ПАРЄ хочуть ускладнити процедуру введення санкцій проти Росії - нардеп
Яким чином шукати діалогу з тим, хто не бажає визнавати своїх помилок? Виглядає так, що європейці готові жертвувати цінностями заради діалогу з агресором? Європейці готовій йти на поступки, росіяни – ні. Ба більше, вони самі ставлять свою ціну повернення в коло європейської політики і окремі політики в Брюсселі чи Страсбурзі готові піти навіть на це!
Втім, межа між миром та війною дуже крихка, міжнародні угоди виконуються лише тоді, коли присутня сила. Не тільки військова, але й економічна. Санкції, накладені на російську економіку, цьому приклад. Хоча ефект від них вдається побачити не одразу.
Відомий аналітик Роберт Каплан зауважив, що культури, які не здатні продукувати високотехнологічні продукти, будуть тяжіти до продукування великої кількості воїнів, для яких хаос та беззаконня, відсутність порядку, стануть можливістю нав‘язати свою точку зору та отримати контроль над територією.
Ми можемо блискуче вести дискусії про важливість демократії, цінностей, роль права з тими, хто ці цінності поділяє та підтримує. Однак складно такі дискусії вести з тими, хто вважає право пустим дзвоном.
Як правило, ті хто виступають проти існуючого порядку або ставлять під сумнів міжнародне право, право країни на самовизначення, одержимі колективною образою на когось, ображені за «втрачений рай», втрачений контроль, за «історичну несправедливість» реальну чи видуману. І вони її апріорі будуть повертати. Тому нам не варто очікувати, що хтось буде перейматись нашими проблемами більше, аніж ми самі.
Адже зараз складається враження, що окремі політики в Європі ще, мабуть, не усвідомили, що їхні цілі щодо пошуку діалогу з агресором можуть дати початок ще більшим проблемам: якщо комусь з рук зійде агресія, цілком ймовірно, що вона повториться ще не раз.
Тарас Семенюк, аналітик KyivStratPro
