Результати закритого опитування, проведеного у березні соціологічним службами «Социс» та «Рейтинг», результати якого оприлюднили журналісти в дещо тенденційному контексті і які зараз багато обговорюються, передусім, не слід приймати за чисту монету, оскільки наразі не відомо, як саме ставилося питання, які були альтернативи в опитувальниках тощо. Соціологи знають, що результат багато в чому залежить від того, як сформульовані питання. Тому саме цифри варто сприймати критично. А от тенденції, які виявило це опитування, думаю, цілком об’єктивні, і їх можна оцінювати.

Ми бачимо, що виборці знову готові голосувати за «старі обличчя», і це — закономірний результат появи нових облич в українській політиці. Вони з’явилися у передреволюційний та постреволюційний період, але з’явилися невипадково — швидко ставало зрозуміло, що нові обличчя — це лише заготовки та представники діючих політичних сил і груп впливу, які просто ділять політичний простір та ресурс. Чому так відбувається, і чому не з’являються альтернативні лідери народної довіри, не підконтрольні комусь і не штучно сформовані? Скоріше за все, тому що медійний простір в Україні контролюється, а публічність — це капітал, який формується не випадково і не на порожньому місці. Технологічних, інформаційних і суспільних передумов для появи нових лідерів і їх зміцнення на сьогоднішній день в Україні, очевидно, не існує. От і вся розгадка…

Основна тенденція зараз — це кризовий стан суспільної комунікації, суспільних очікувань, суспільної довіри до політиків. 

Чим можна пояснити появу в трійці лідерів Святослава Вакарчука? Знову ж таки, ми не знаємо, що це було за дослідження, і як було сформульоване питання. Якщо було питання про те, «чи будете ви голосувати на наступних президентських виборах за Святослава Вакарчука?», то це один результат. Якщо питання було про те, «хто достойний бути президентом України?», то це буде інший результат та інші цифри. Якщо ж питання звучатиме про те, «кому ви більше довіряєте — Порошенку, Тимошенко, Вакарчуку тощо?», то це буде третій варіант результату. І на підставі цього можна зробити висновок про те, що Вакарчук має президентський рейтинг. А оскільки ми всього цього не знаємо, можемо говорити тільки про те, чому Святослав Вакарчук сприймається як потенційний лідер народної довіри. Але — не про політичні аспекти цього питання.

Очевидно, Вакарчук сприймається так у суспільстві тому, що у період Революції Гідності він засвідчив свою високу громадянську заангажованість у всі процеси, політичні в тому числі. А також тому, що він не асоціюється з бажанням збагатитися, отримати доступ до ресурсів, він не асоціюється з поняттям корупції. Загалом він сприймається як людина, яка має чисту ідейну мотивацію приходу в політику. Таких людей дуже мало, і будь-хто, хто себе таким чином позиціонує в громадській думці, має високий рейтинг довіри.

Команда Петра Порошенка шукає варіанти, аби він переміг на наступних виборах президента і залишився на другий термін. 

Про які проблеми в українському суспільстві чи політикумі може свідчити запит на старі обличчя, в тому числі, з режиму Януковича? Основна тенденція зараз — це кризовий стан суспільної комунікації, суспільних очікувань, суспільної довіри до політиків. Тому що навіть ті цифри, про які йдеться в результатах даного дослідження, доволі низькі. І це свідчить про те, що в суспільстві домінує недовіра, песимізм і негативні політичні конотації з більшістю персон та явищ в українській політиці. Тобто це кризовий стан, з якого суспільство шукає вихід. За великим рахунком, коли такий не пропонується, суспільство погоджується на певний стабілізаційний сценарій, щоб не було гірше, тому воно й повертається до знайомих облич та знайомих прізвищ.

Команда Петра Порошенка шукає варіанти, аби він переміг на наступних виборах президента і залишився на другий термін. І основна тактика буде полягати в тому, щоб не допустити сильних конкурентів. Тому тенденції, про які ми зараз говоримо, надзвичайно сприятливі саме для такого сценарію майбутніх виборів.

Хоча, звісно, до 2019 року, ще довго. І багато що може змінитися. Наприклад, поява, зростання популярності та згодом перемога Емануеля Макрона у Франції, якого взагалі не брали в розрахунок напередодні виборів, свідчать про те, що розрахунки можуть робитися, все може дуже послідовно реалізовуватися, а в останній момент може з’явитися несподівана альтернатива, яка поламає всі політичні карти. В Україні — так само.

Максим Розумний, доктор політичних наук, завідуючий відділом розвитку політичної системи Національного інституту стратегічних досліджень