Україна офіційно не має на озброєнні ракетного комплексу, який був би спроможним завдати високоточний потужний удар по прикритому ешелонованою протиповітряною та протиракетною обороною об’єкту РФ, такому, як військовий аеродром.
Але ще з 90-х років у Дніпрі, де за часів СРСР розроблялись та сотнями одиниць виготовлялись балістичні ракети, включно з відомою під натівською назвою "Сатана" міжконтинентальною Р-36, велись напрацювання зі створення оперативно-тактичного комплексу з дальністю до 500 км.
"Сапсан" або "Грім-2" - в чому різниця
Проте не те що грошей, а просто волі керівництва держави не вистачало для його реалізації. Перші державницькі рухи у створенні національного ракетного проекту відбулись лише у 2006 році, саме тоді за ним закріпили назву "Сапсан".
Спочатку "Сапсан" мав стати багатофункціональним комплексом, коли одна пускова використовується для пуску оперативно-тактичних ракет з дальністю польоту до 300 км чи навіть 500 км, які, судячи з усього, отримали окрему назву "Грім". А також тактичних ракет з дальністю польоту близько 150 км та реактивних снарядів з дальністю польоту близько 50 км. Також існували ідеї об’єднати у ньому ще і зенітно-ракетний і протикорабельний комплекс.
Але вже у 2009 році проект, який перебував на стадії "ескізу" перестали фінансувати, а у 2013 році тодішній міністр оборони України Павло Лебедєв закрив розробку. Він втік з України після Революції Гідності, заочно заарештований у справі про розстріли на Майдані, підозрюється у скоєнні державної зради.
Ще у 2011 році, в умовах браку коштів, "Сапсан" почали пропонувати на експорт і ним зацікавились у Саудівській Аравії. Проект виключно оперативно-тактичного комплексу з дальністю польоту до 300 км був перейменований на "Грім-2". Таким чином, розробку продовжували, як мінімум, вже і за іноземні кошти.
"Сапсан" був готовий на 80% за рік до вторгнення РФ
Лише у 2014 році, після анексії Криму, з’явились перші спроби дійсно активізувати розробку і в інтересах Збройних Сил України, скоріш за все у межах лише оперативно-тактичного комплексу. За подальші роки була створена пускова установка, проведено випробування твердопаливний двигун ракети, розроблені, створенні та демонструвались на виставках "Зброя та Безпека" дослідні зразки головок самонаведення.
Станом на 2019 рік КБ "Південне" повідомило про проведення наземних випробувань систем "Сапсана" включно з автономною системою керування.
У грудні 2020 року у Міноборони України повідомили про активізацію фінансування у 2021 році для того, щоб завершити розробку. У лютому 2021 року тодішній міністр оборони України Андрій Таран заявив про ступінь готовності проекту на рівні понад 80% та зазначив, що розробка "Сапсану" має найвищий пріоритет. Також фігурувала інформація про готовність 12 двигунів для ракет.
У інтерв’ю Defense Express заступник міністр оборони України Олександр Миронюк повідомив, що для найшвидшого отримання ОТРК "Сапсан" погоджено створення першої дослідної батареї комплексу.
"Перша батарея буде виконана у наступному складі: по дві пускові установки та машини заряджання, а також дві машини керування - рівня командири батареї та рівня командира дивізіону. Таке рішення дозволить провести всі необхідні випробування, які включають не тільки стрільби, а й організації зв’язку та управління. Міноборони зацікавлено у тому, щоб максимально прискорити цей проект. Тому ми пішли на такий крок, який дозволяє максимально зекономити час випробування комплексу. Це дозволить прийняти цей ОТРК на озброєння вже в осяжній перспективі, бо "Сапсан" - це зброя, яка потрібна війську вже сьогодні", - повідомив тоді заступник Міністра оборони України.
Чи могла Україна встигнути доробити "Сапсан"
Від цієї заяви до повномасштабного вторгнення РФ залишався один рік та п’ять днів. За цей час не було жодної інформації про завершення робіт над комплексом, початку вогневих випробувань тощо.
Прискорення розробки в умовах російського вторгнення, яка і так передбачала вже вихід на випробування, можливо вважати реалістичним сценарієм. Всі основні компоненти самого комплексу є, хоча і на стадії дослідних зразків: двигун, система керування, навігації та наведення, пускова та, скоріш за все, машина керування.
Відсутність публічної інформації про пуски у 2021 році аж ніяк не означає те, що випробовувати "Сапсан" не могли. А тим паче не почали вогневі випробування вже у 2022 році одразу на рашистах. Для маскування "Сапсан" цілком могли застосовувати на дальностях, які знаходяться у межах досяжності комплексу "Точка-У", а вже потім перейшли до пусків на більші дальності.
Наприклад зранку 9 серпня було повідомлено про результативне знищення складу боєприпасів у Генічеську, який знаходиться на відстані 200 км від позицій ЗСУ, тобто поза межами досяжності ракет GMLRS для HIMARS, "Вільхи" чи "Точка-У".
І вже вдень, ледь не у прямому ефірі, був задаваний удар по військовому аеродрому "Саки" в окупованому Криму.
Водночас можливості "Сапсану" цілком дозволяють це здійснити. Балістична ракета ОТРК "Сапсан" зі стартовою масою у 4300 кг має супутникову та інерційну систему навігації на маршовій ділянці траєкторії. Також ракета може оснащуватись оптико-електронною чи радіолокаційною головкою самонаведення. Це дозволяє знищувати ціль з максимально можливою точністю, бо вона не залежить від роботи супутникового каналу навігації, який може бути заглушений засобами РЕБ.
За ураження цілі відповідає 480-кг бойова частина, яка може бути осколково-фугасною або касетною. Водночас перехоплення цієї ракети, як і будь-якої іншої балістичної цілі вкрай складне, бо вона падає з кутом 80-90 градусів на швидкості 1300 м/с.
Характеристики балістичної ракети "Сапсан"
- Стартова маса: 4300 кг
- Вага бойової частини: 480 кг
- Дальність: або до 300 км, або до 500 км
- Система наведення: інерціальна і супутникова, самонаведення на кінцевій ділянці
Вас також можуть зацікавити:
- САУ M109: на що здатна ця самохідна артилерійська установка і її характеристики
- Високоточні снаряди Excalibur І PGK для України: можливості та характеристики
- Eurofighter-кандидат на посилення ЗСУ: що це за винищувач і його характеристики
- Ядерна мега-торпеда "Посейдон": остання страшилка Путіна, яку навіть в СРСР вважали людожерською
