Друга світова війна забрала життя мільйонів цивільних і солдатів. Тоді сторони намагалися отримати перевагу, що привело до появи низки цікавих винаходів.
Країни, що воювали, витрачали величезні ресурси на розробку різноманітних технологій. Саме в той період зʼявилися реактивні двигуни і радари, які є невід'ємною частиною авіації та оборони. Та не всі новинки були вдалими. Про топ найгірших винаходів пише Slash Gear.
Лінія Мажино
Франція очікувала вторгнення з боку Німеччини та побудувала суцільну лінію оборони у вигляді лінії Мажино. Безперервна лінія оборони простягалася на 450 кілометрів і коштувала ця "стіна" 9 мільярдів доларів у перерахунку на нинішній курс.
Та лінія Мажино мала величезний недолік. Французи припускали, що німці не вторгнуться через Бельгію, яка була нейтральною у війні, адже цього не сталося під час Першої світової війни. На користь цього припущення грало й те, що для реалізації таких планів німцям довелося би пройти через густі ліси Арденн. Та війська Гітлера все ж наважилися на вторгнення через Бельгію і все обернулося окупацією Франції.
Вибухові щури
Британське Управління спеціальних операцій (SOE) було відоме тим, що створювало нетрадиційну зброю. Вибухівку клали в пляшки з-під вина К'янті та навіть вугілля. Одним з таких винаходів стали і вибухові щури – мертві гризуни з вибухівкою всередині.
Та коли партію такої зброї відправили до Німеччини, німці перехопили вантаж, і щури так і не змогли підірвати нічого, окрім свого прикриття. Проте певний успіх цей проєкт таки мав – гітлерівці злякалися і проводили численні полювання на інших вибухових щурів, які могли потрапити до Німеччини.
Панджандрум
Після вступу у війну Америки та невдалого вторгнення до Великої Британії Німеччина була відкинута на задвірки. На пізніх етапах війни тактика Німеччини стала переважно оборонною, і важливою частиною її стратегії став Атлантичний вал – лінія оборони з бункерів та укріплень вздовж узбережжя Атлантичного океану.
"Німецька оборона завдовжки 2 000 миль (3200 км) складалася з різноманітного військового обладнання, щоб обмежити проникнення танків і солдатів на територію Європи, контрольовану Німеччиною. Союзники знали про потужну оборону і розробили численні технології та обладнання, які стали б у нагоді в день "Д". Одним з таких пристроїв був "Панджандрум" – безпілотне колесо з вибухівкою всередині, що приводилося в рух ракетою. Ідея полягала в тому, щоб розгорнути шквал "Панджандрумів" в напрямку Атлантичного валу і завдати шкоди, не піддаючи ризику солдатів", – йдеться в матеріалі.
Та під час випробувань винахід показав себе погано – він часто відхилявся від прямої лінії, а ракети не раз виходили з ладу чи падали. В День "Д" це колесо так і не потрапило на поле бою.
Krummlauf
Krummlauf – це німецьке пристосування для гвинтівки MP-44, що мало форму зігнутого ствола. Передбачалося, що вигнутий ствол міг би дозволити солдатам залишатися в безпеці за укриттям і вести вогонь просто з окопів. Та все пішло не за планом.
Кулі рикошетили і розліталися на шматки після удару об зігнутий ствол рушниці. Зрештою, кріплення робило гвинтівку дуже неточною та незручною для використання.
Windkanone
На останніх етапах Другої світової війни німці зазнавали сильних атак з боку союзників, які, зокрема, бомбардували заводи і транспортні центри. Тоді гітлерівці почали застосовувати ракети V-1 та V-2. Вони були ефективними, але витрачали набагато більше ресурсів, ніж могли завдати шкоди.
Тоді і зʼявився Windkanone. Ця зброя використовувала потік повітря, щоб збивати літаки.
"Windkanone мав довгу трубу, зігнуту вгорі, через яку випускалося високошвидкісне стиснене повітря, отримане шляхом підпалу водню і кисню. Ранні випробування показали, що вона може завдавати шкоди статичним об'єктам, таким як дерево, з відстані близько 650 футів (біля 200 метрів), проте пошкодження літаків, що швидко рухаються, було надто складним завданням. Зброя зазнала невдачі під час свого єдиного застосування на мосту через Ельбу", – резюмує Slash Gear.
Скільки зберігається міжконтинентальна балістична ракета
Раніше ми розповідали, що міжконтинентальні балістичні ракети мають свій термін служби. В таких ракетах використовується тверде паливо. Вважалося, що воно може залишатися стабільним до 160 років – за нормальний умов зберігання.
Та дослідники встановили, що з роками тверде паливо зазнає структурних змін і стає значно крихкішим. Тож його деградація може відбуватися всього за 30 років. Це, до речі, може пояснювати численні невдачі під час тестових запусків таких ракет.
