До формування майбутніх відносин, вірогідно, доведеться ще зачекати, але формат ЄС після Brexit вже існує. Він утворився дуже давно, оскільки британці з багатьох практичних точок зору вийшли з союзу ще багато років тому.
Про це пише Politico, додаючи, що вранці у суботу ЄС прокинеться з розумінням, що Велика Британія нарешті пішла. Це буде не так момент, який позначить нову радикальну зміну, як нагода оцінити адаптованість блоку до своєї нової реальності. В той час, як процес Brexit безнадійно блокували у Вестмінстері, Брюссель змінював свою позицію щодо різних проблем, таких як розширення, безпека й оборона, стаючи все більш неохочим до прийому нових членів (те, що Британія тривалий час заохочувала) й демонструючи більшу відкритість до військової співпраці (історично Лондон був проти цього).
Читайте такожЄвропарламент остаточно ратифікував угоду про Brexit
Також з’явився новий, хоч і невизначений, баланс сил. Натягнута лінія між Парижем і Берліном замінила трикутник, в якому британці грали роль посередника між готовими витрачати більше французами й ощадливими німцями. З виходом Великої Британії з ЄС сформувалася нова коаліція країн-однодумців, приміром, з Нідерландів, Ірландії й країн Скандинавії. Вони стали заміною британського інстинкту прагнути до більш ліберальної, меркантильної економічної політики.
Але хоч вихід Британії дає дорогу етатизму Франції, Париж поки не скористався цим повною мірою. Частково це сталося тому, що колишній банкір Еммануель Макрон особисто більш ліберально налаштований, ніж його попередники. А також тому що Берлін, Гаага й інші столиці твердо тримаються за протилежну позицію. І хоч Brexit додає ваги поглядам Німеччини й Франції, він не зробив процес ухвалення рішень в ЄС швидшим й ефективнішим. Відмова Британії від членства зробила значний внесок у єдність союзу у найбільш екзистенційному сенсі. Навіть жорсткі критики Брюсселя тепер не говорять про перспективи вийти з блоку. Однак, втрата одного з членів не залікувала внутрішні розколи у таких сферах, як зовнішня політика, й не пом’якшила внутрішнє протистояння між Сходом і Заходом.
Читайте такожRzeczpospolita: Безсилий ЄС – васал США, і криза з Іраном це довела
В відносинах зі США Макрон став найбільш тісною сполучною ланкою з президентом Дональдом Трампом. А британські очікування після Brexit підштовхнули прем’єр-міністра Бориса Джонсона до гострої незгоди з Вашингтоном, зокрема в питаннях про зміни клімату чи безпечність співпраці з китайською компанією Huawei. В питанні безпеки й оборони зусилля ЄС досягли певного, хоч і дуже повільного прогресу. Кілька чиновників розповіли, що відсутність Британії гостро відчувалася під час дебатів про початок переговорів про вступ в союз Албанії й Північної Македонії. Лондон завжди підтримував розширення ЄС в минулому й висловлювався за надання членства двом балканським країнам. Але цього разу він не брав участь у запеклій дискусії, що призвело до того, що Франція за підтримки Данії й Нідерландів заблокувала початок переговорів.
Коли Велика Британія насправді покинула ЄС? У Брюсселі досі сперечаються щодо цього. Але дипломати й чиновники переконані, що це сталося за довго до сьогоднішньої ночі, коли вихід відбудеться формально. З іншого боку здійснити розрив теж важко. За виключенням того випадку, коли цим процесом займалися впродовж трьох років і 221 дня.
Читайте такожWashington Post: "Жахливі десяті" закінчились, але двадцяті можуть бути ще гірші
У відповідь на питання про день фактичного виходу Британії з ЄС, європейські дипломати називають різні дати. Одні говорять, що це сталося під час референдуму в 2016 році. Інші ж вважають, що все відбулося після того, як прем’єр-міністр Тереза Мей оголосила свої червоні лінії. Є й ті, котрі вважають, що Британія відвернулася від Європи у вересні, коли прем’єр-міністр Борис Джонсон сказав британським чиновникам більше не ходити на засідання.
У Єврокомісії, однак, Лондон перестав грати важливу роль, коли Джонатан Хілл пішов з посади голови фінансової служби ЄС. Це сталося 25 червня 2016 року, через два дні після того, як більшість проголосувала за Brexit. Лише у Європарламенті британська присутність була відчутна весь час аж до кінця, але лише у формі внеску окремих її представників й у лідерській ролі в деяких комітетах. Роздроблена британська делегація до останнього дня сперечалася про Brexit з хрипом в голосі.
Читайте такожПарламент Північної Ірландії вперше за три роки поновить роботу
«Вони були в настрої піти досить тривалий час», - сказав неназваний дипломат ЄС.
Для декого вихід Великої Британії став посмертною помстою за президента Франції Шарля де Голля. Адже це стало доказом правильності його рішення блокувати вступ королівства в ЄС впродовж 40 років. Британія насправді ніколи не підходила союзу. Її небажання переходити на євро, постійні вимоги робити для неї виключення у політиці ЄС, не кажучи вже про вимоги бюджетних знижок, лише зміцнили переконання, що вона була насправді аутсайдером від самого вступу.
