У Венесуелі відбувся референдум, за підсумками якого 95% населення країни підтримали ідею приєднання багатого на нафту регіону Ессекібо сусідньої Гаяни. Цей референдум був потрібен лідеру Венесуели Мадуро з кількох причин.
Найперше - в них попереду "чесні вибори". Саме так - в лапках. Це результат домовленостей між опозицією, правлячою партією Мадуро, за посередництва США. В обмін на "чесні вибори" американці погодилися зняти з Венесуели деякі санкції, пов’язані з нафтою. Для того, щоб перемогти на цих "чесних виборах" з максимальною мобілізацією своїх прихильників Мадуро ініціював референдум про приєднання частини території сусідньої країни, на яку Венесуела історично завжди претендувала.
Річ у тім, що у 1899 році міжнародний арбітраж вирішив віддати Ессекібо Гаяні, з чим не погодилася Венесуела. У 1962 році Венесуела відмовилася визнавати результати цього арбітражу та постійно апелювала до того, що це земля їхня. А наразі і влада, і опозиція країни вважають, що зазначена територія належить Венесуелі. Тож навряд є сенс фальсифікувати результати відповідного референдуму, адже венесуельці справді саме так вважають.
Міжнародна спільнота визнає Гаяну в існуючих кордонах
Ба більше, в 60-х у самому Ессекібо відбулася спроба повстання індіанців (на їх чолі, до слова, був американець). Вони закликали Венесуелу їх підтримати. А Уряд Гаяни тоді стверджував, що Венесуела взагалі стояла за цим повстанням…
Втім, міжнародна спільнота визнає Гаяну в існуючих кордонах. Тож, звичайно, не визнає результатів названого референдуму. А от чи буде далі Венесуела розв’язувати питання цієї території військовим шляхом? Тут є декілька "але".
Військовий потенціал Венесуели в рази вищий ніж Гаяни. Гаяну підтримують Британія та США, але підтримують вибірково. США зацікавлені у нафті, яка знаходиться на території шельфу, за який сперечається Венесуела. Тож, чи можуть США втрутитися в конфлікт військовим чином? Існує ймовірність, що так. Так само для захисту своїх інтересів в регіоні можуть втрутитися британці. Однак у безпосередньому зіткненні венесуельців та американців не зацікавлена, в першу чергу, Венесуела. Адже це провокує зовнішню інтервенцію в країні…
Наразі виглядає так, що цілі досягнуто - політична мобілізація довкола Мадуро відбулася
Також, як у всіх історіях, пов’язаних з латиноамериканськими війнами й прикордонними конфліктами, завжди є поправка на "маньяна", тобто "завтра" – відкладений конфлікт, який буде врегульовано колись потім, або він розсмокчеться сам собою.
Наразі виглядає так, що цілі досягнуто - політична мобілізація довкола Мадуро відбулася. Він отримав політичний профіт, а опозиції доведеться пояснювати, в чому відмінність у їхній позиції по спірній території. Військові інсургенти (воєнізовані групи) перебувають на території спірного регіону. Там вони можуть створювати звільнені простори, що перебувають під контролем партизан-індіанців, яких можуть оголосити майбутніми громадянами, або говорити, що ці партизани реалізовують результати референдуму.
Якщо говорити про повноцінну анексію регіону, це може навіть не входити у нинішні завдання Мадуро. Хоча Росія, звісно, буде під’юджувати Венесуелу до перегляду кордонів, а Китай може спробувати натягнути на себе маску миротворця (адже з одного боку китайські компанії беруть участь в розробці шельфу Гаяни, а з іншого боку Китай є спонсором Мадуро)…
Латинська Америка багата на територіальні конфлікти, і це – початок їх розмороження. Наступна історія може бути між Чилі та Болівією, або Болівією та Перу (торік Болівія була у кроці від надання військової допомоги повстанцям у Перу, які протестували проти тамтешнього уряду).
Венесуела може випустити небезпечного "джина". І для України уся ця ситуація не несе нічого хорошого. Адже для нас це означатиме, зокрема, що постачання зброї та суспільна думка будуть переорієнтовані не на нас.
Віталій Кулик, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства
