Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію "Про співробітництво між ООН та Радою Європи", в якій Російську Федерацію названо агресором.
Вперше за резолюцію, в якій є таке формулювання, проголосували Індія та Китай, які раніше утримувались від голосувань за документи з жорсткими оцінками дій Росії. Підтримали резолюцію і члени ОДКБ Вірменія та Казахстан, а також дружня до РФ Бразилія (хоча лише нещодавно президент Бразилії пропонував для припинення війни віддати Росії Крим).
Виходячи з пункту 9 проголосованої резолюції, справді можна сказати, що ці країни, де-факто і де-юре, погодились з тим, що Росію названо агресором. Проте, в першу чергу, слід подивитись на текст усього документа. В резолюції прописані такі слова, від яких не можна відмовитись. Зокрема, йдеться про територіальну цілісність та непорушність кордонів. Тобто те, що Китай висуває першим пунктом свого так званого мирного плану. Як можна, з одного боку, говорити про те, що в центрі китайського плану лежить цей принцип, і тут же не голосувати за нього? Це дуже неприємна позиція.
Ми побачили резолюцію з грамотно сформульованим пунктом, який змусив усі ці країни проголосувати
Щодо Індії, то вона має дуже давні територіальні суперечки з тим самим Китаєм. І вважає, що допоки вони не будуть залагоджені, нормальних відносин з цією країною не буде. Це теж очевидний натяк на те, що Індія не буде погоджуватись на статус-кво, який її не влаштовує.
Чому, скажімо, за резолюцію проголосував Казахстан, який є членом ОДКБ Тому що в Росії офіційно говорять про те, що північний Казахстан — це російська територія. Як Казахстану утриматись від такої резолюції? Погодитись на те, що завтра російські війська окупують третину їх території, вони не можуть.
Отже, ми побачили резолюцію з грамотно сформульованим пунктом, який змусив усі ці країни проголосувати. А наскільки це віддзеркалює позицію України — це вже зовсім інше питання.
Проте слід пам'ятати, що резолюція Генасамблеї ООН є не юридичним, а політичним актом
Я не думаю, що Китай зараз кинеться в обійми США чи почне лобіювати проукраїнську позицію. Припускати це було б дуже наївним. Інше питання, якими будуть наслідки голосування для тієї ж Вірменії чи Казахстану. Звичайно, в Росії цю пігулку проковтнуть без великого задоволення, і можна припустити, що російські пропагандисти почнуть кричати, мовляв, завтра слід атакувати Казахстан.
Проте слід пам'ятати, що резолюція Генасамблеї ООН є не юридичним, а політичним актом. Резолюція говорить, що світова спільнота саме таким чином дивиться на ту чи іншу проблему. Але не більше. Резолюції, як мають юридично-зобов’язуючий принцип, приймаються виключно Радою безпеки ООН. Тому проголошувати 26 квітня всесвітнім днем визнання російської агресії Індією та Китаєм поки зарано.
Наразі країна-агресорка залишилась на самоті зі своїми васалами: Білоруссю, Сирією, КНДР та Нікарагуа
Втім, квітень - місяць головування Росії в Радбезі ООН – показав, наскільки впав авторитет цієї країни. Замість тріумфу російської дипломатії, на що весь час сподівалися в РФ, вийшов дипломатичний "пшик". Головуючий на одному з засідань Сергій Лавров був змушений проводити його до кінця й слухати все, що йому говорили американці, британці та інші, хоча зазвичай він просто тікає.
Наразі країна-агресорка залишилась на самоті зі своїми васалами: Білоруссю, Сирією, КНДР та Нікарагуа. Це ті країни-ізгої, режими яких вона фінансує. Відповідно, лише вони, за вказівкою РФ, проголосували проти.
Росія опинилась у блискучій самоізоляції. Ось це справді є позитивним результатом голосування на Генасамблеї ООН.
Володимир Огризко, дипломат, керівник Центру досліджень Росії, колишній міністр закордонних справ Україн
