Тиждень після виборів порадував не лише теплом, а й приємними змінами навколо. Телевізор перестав показувати обличчя незнайомих чоловіків і їхніх подруг, які обіцяли змінити життя на краще, а з більшості біг-бордів зникли усміхнені політики. Днями навіть зловила себе на думці, що перестала перемикати рекламу під час фільмів – її стало цікаво дивитися. Тому намет із зображенням задумливої Тимошенко в центрі одного з містечок Івано-Франківщини здивував.
Спочатку здалося, що він там стоїть випадково. Та побачивши енну кількість портретів Юлі на наметах по дорозі від Яремчі до Рогатина, зацікавилася і попросила зупинила машину.
- Що роздаєте? – питаю, підійшовши до хлопця-агітатора.
- Підписи збираємо.
- За що?
- За Помаранчеву коаліцію. Ви ж підтримуєте створення Помаранчевої коаліції у Верховній Раді? Маєте паспорт? Тоді ставте свій підпис, якщо ще не розписувалися.
Мені ці слова здалися непереконливими. Адже я розумію, що парламентська коаліція – це результат політичних домовленостей між партіями-переможцями. А Юлі знову подавай “народне освячення” її політичного майбутнього.
Звичайно, тисячі підписів, як і сотні активістів, що їх збирають, – чудовий людський ресурс для політичного тиску на “Нашу Україну”. Саме ця технологія – нерозпущений до кінця Майдан разом з письмовими зобов’язаннями Ющенка – дозволили Тимошенко вирвати посаду прем’єра у Порошенка у 2005 році. Нині письмових зобов’язань немає. Тому залишається всенародний тиск. Його організацією і займаються активісти БЮТу на Франківщині. І хоча галицький люд, який саме вертався з церкви, не виявляв особливої політичної активності, кілька сот підписів хлопець з Рогатина встиг зібрати.
Марина Долинська, м. Львів
