18 грудня Юлія Тимошенко публічно пообіцяла посигналити у своєму авто, мовляв, на знак солідарності з українським середнім класом. Не знаю, чи глава уряду сигналила, проте 20 грудня вона підписала Постанову Кабміну №1118. Документ був опублікований в Урядовому Кур’єрі за 30 грудня і став справжнім новорічним "подарунком" для тих, кому обіцяно було посигналити.
Згідно з цією постановою фізичні особи-підприємці, які є платниками податку на додану вартість, повинні подати у свою податкову службу заяву про анулювання реєстрації їх як платників податку на додану вартість і здати відповідне свідоцтво.
Цинічність підходу впадає у вічі одразу – Тимошенко не просто ставить підприємця перед фактом неприйнятної для нього зміни умов оподаткування. Вона ще й пропонує йому ж самому цю зміну попросити у формі заяви!
Наслідки прийняття постанови Кабміну № 1118 документу очевидні – збанкрутують усі фізичні особи-підприємці, які продають товари промисловим підприємствам. Адже заводам невигідно купляти товари, на які не нарахований ПДВ.
Юлія Володимирівна явно „забула” статтю першу Закону України „про систему оподаткування”, згідно з якою зміни податків та механізму їх сплати можуть вноситися до законів України про оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.
Хотілось б запитати у прем`єра, яким чином фізичні особи-підприємці-платники ПДВ встигнуть адаптуватися до нового механізму оподаткування? І чому знехтувано їх законним правом звикати до нових умов мінімум 6 місяців?
Варто також зазначити, що у людей є укладені контракти та зобов’язання по них, які навряд чи тепер будуть виконані. Чи укладалися б ці контракти підприємцями, якби вони знали про зміну умов існування свого бізнесу заздалегідь, - питання риторичне.
Втім, це ще не найгірше. Відтепер фізичні особи-підприємці, які стали жертвами постанови №1118, повинні згідно статті дев’ятої закону „про податок на додану вартість” в місячний термін здійснити „умовний продаж” своїх товарів та основних фондів, виходячи зі звичайних цін, та сплатити з цієї віртуальної операції ПДВ у скарбницю держави.
В Україні економічна криза, товари не продаються. То ж хотілось би знову поцікавитися в урядовців, де підприємці візьмуть ці суми? Чи, може, перекажуть в бюджет з „умовного продажу” такі ж „умовні гроші”?
А що робити підприємцю, який має велику кількість обладнання? Продавати його за звичайними цінами? Варто зазначити, що визначати "звичайність" ціни має податковий інспектор. Хотів би я подивитися на те, як він буде це робити. Хто за сьогоднішньої інфляції та коливання курсів валют може сказати, що таке звичайна ціна?
У результаті антикризових кроків уряду підприємці, які займалися дрібним виробництвом та постачанням товарів для промисловості, підуть на біржу праці. Разом із своїми найманими працівниками.
Виживуть лише ті фізичні особи-підприємці, які відпускають товари кінцевому споживачу, тобто торгують чаєм на базарі.
От такі-от, шановні, сигнали й солідарність від Юлії Володимирівни…
Микола Єременко, політолог, голова дискусійного клубу „Відкрите коло”
