Володимир Путін, судячи з усього, таки кріпко образився на Віктора Януковича. Не беруся судити про причини цієї образи – тут може бути як його невдалий візит в Україну, коли йому ні про що не вдалося домовитися, так і щось особисте, не відоме широкому загалу. Та справа не в цім. Інтерес для політолога, журналіста, а ще психіатра становить реакція російського керманича...
Коли я не бачила цієї горезвісної сценки з «Великої різниці», яку крутили по головному російському телеканалу, а лише читала про неї, - думала, журналісти все перебільшують. Ну, прикололися хлопці, можливо, трохи палицю перегнули, а преса все роздула – мовляв, рука Кремля, рука Кремля…
Але побачене мною сумнівів не залишило: це й справді чистісінької води кремлівська політтехнологія.
Тут згадали і про невизнання Україною Південної Осетії, і про борг України за енергоносії, який вона начебто має віддати за два роки, і багато такого, що б’є по Януковичу особисто. А ще недвозначні нагадування про те, як він прийшов до влади…
Ображений Путін, безперечно, мав на меті показати панові Януковичу, що братська Росія, використовуючи свої пропагандистські важелі, може просто знищити українського президента.
Гадаю, це було суворе попередження, висловлене в такій брутальній формі.
У пана Януковича є кілька способів відреагувати на нього. Перше – побігти на поклон, мовляв, вибачайте, дорогий Володимире Володимировичу, помилочка сталася, виправимося й будемо служити вам вірою і правдою. Другий варіант – послати москалів під три чорти (фігурально висловлюючись), сказати їм тверде «ні» й рухатися в Європу. Який варіант обере Янукович, залежить від його почуття гордості та відповідальності.
Проте гадаю, українська влада обере третій варіант – промовчить, вдасть, наче нічого не сталося, спробує зам’яти «прикрий інцидент»… Але навіть у цьому разі осад у Віктора Федоровича залишиться… Не віриться, що його вразлива душа легко забуде такий ляпас від «стратегічного партнера».
Та в будь-якому разі російська влада, опускаючись до такого нервового кривляння, демонструє свою слабкість. Ну хіба це гідно державного мужа, образно кажучи, тицяти дулі, ставати раком до свого візаві, аби висловити своє невдоволення? Дріб’язково якось, слабко і не по-чоловічому…
Р.S. Якби такий сюжет був відзнятий і прокручений в Україні, я б щиро посміялася… Але, знаючи, як це робиться в Росії, хочу просто плюватися.
Напевне, сценку було змонтовано не зараз. Вона довгенько пролежала на кремлівських полицях, чекаючи свого часу...
Оксана Охрімчук, Москва – Київ
