Викривач і справжній автор «касетного скандалу» майор Микола Мельниченко проговорився. «Наші люди, які» стоять» за мною, готові взяти всю повноту влади в Україні і забезпечити порядок, покарати всіх винних, – заявив він у прямому ефірі телеканалу ТВі.
Звучить зовсім по-ленінськи: є така партія в Україні! За його словами, лідери неназваної потужної і впливової сили – це «люди в погонах», які служать на «керівних посадах у спецслужбах».
Ніхто не має сумнівів у тому, що військові і спецслужби можуть забезпечити порядок у державі. З історії знаємо, що коли в країну приходить військова диктатура, то зникає злочинність, до мінімуму зводиться корупція, потяги ходять за розкладом, люди вчасно приходять на роботу, у магазині дають здачу, повії йдуть у монастир.
Щоправда, коли військові при владі, право сили замінює силу права, в магазині зникають продукти, у селі починається продрозверстка, зникає ринок і всі товари розподіляють... серед своїх. ЗМІ потрапляють під жорстокий контроль, націоналізм і расова ненависть стає нормою. «Усі щасливі», в державі режим «військового комунізму» регламентує навіть час сексу, перші поцілунки і ходіння в туалети.
Нагадаю банальну фразу про те, що з багнетами можна прийти у владу, але всидіти на багнетах ще нікому не вдавалося. Коли військові займають крісла політиків – чекай війни проти власного народу і знахабнілого сусіда за державним кордоном.
Можу закинути тим «керівним людям у спецслужбах», які стоять за майором Мельніченко, тим , що військові в Україні (незалежно в якому силовому відомстві вони служать) навіть не в змозі забезпечити власні інтереси в розподілі державного бюджету.
Армія, міліція, спецслужби ведуть жалюгідне існування. Люди в погонах - жебраки, не забезпечені житлом... і далі можна продовжувати до безкінечності.
У суспільстві немає жодної соціальної групи або політичної партії, «гуртка по інтересах», які б бачили користь від військових, лобіювали б інтереси «людини з рушницею». І не дивно - зникла «загроза миру від кривавого імперіалізму США», і непотрібна армія стала в чергу за шматком хліба.
Престиж військової служби зведений до нуля. Дівчата за випускників військових академій і інститутів заміж не виходять, форма одягу українських військових – гірко дивитися, а державне військово-патріотичне виховання зводиться до перегляду російського фільму «Дев`ята рота».
Хочу підказати майорові Мельниченку, що військові можуть узяти владу в Україні якщо:
По-перше, люди в погонах «насунуть» у політику і поставлять під свій контроль державу і суспільство. Мілітаризація влади відбудеться, якщо президент, прем`єр-міністр, ключові міністри уряду будуть представниками силових структур, офіцерами «діючого резерву» або у минулому офіцерами армії і флоту, МВС, СБУ, податкової, митної служби.
По-друге, якщо силові структури жорстко контролюватимуть видатки і доходи держави, інформаційні, енергетичні, фінансові та інші ресурси країни, керуватимуть металургією, ракетобудуванням, залізницями і поштою.
По-третє, якщо кумівська ідеологія кума, клановість української еліти замінить корпоративне братерство військових, а властивий військовим структурам авторитарний метод управління буде перенесений на все суспільство.
Але, дякувати Богові, що всього цього, дуже сподіваюся, в Україні, не відбудеться. До політичної влади, до державного управління ніколи не допустять військових. Майори запасу, як і «люди, які стоять за їх спиною», дуже самовпевнені і наївні. Державне управління не зводиться до наведення ладу. Делікатна і тонка соціальна матерія непідвладна військовим, хоч би з огляду на їх дуже специфічну освіту і культуру.
Сьогодні багато хто увірував, що управляти можна за допомогою PR-технологій і силового адміністрування. Проте глобальна конкуренція, боротьба за своє місце на політичній карті світу вимагає якісно іншої культури, знань і навичок.
Тому військова диктатура або будь-яка інша форма насильницького політичного режиму – це інтелектуальний атавізм, який міг виникнути в головах у дуже наївних людей. Це важкий, непідйомний тягар для тих, хто стоїть «за спиною» Мельниченка. Здається, його просто підставляють ті, кому добре ловити жирних карасів у каламутній воді.
І ще. Мені іноді щиро шкода, Миколу Мельниченка, якого я поважаю за сміливість і послідовність, патріотизм. Але все-таки є одне «але». Нещодавно в книжці прочитав епітафію на надгробку багатої римлянки: «Вона дбала про оселю і пряла вовну».
Коли мине багато років (ми всі не вічні), на могилі у майора Мельниченка буде написано: «Касетний скандал був справою всього його життя». Мені дуже сумно від цього. Людина не для таких цілей з`являється на світ Божий.
Віктор Тимошенко, полковник запасу
