Народний депутат України від Партії регіонів Володимир Олійник написав невеличку статтю „Слід розрізняти політичні репресії й кримінальне переслідування за нехтування законами”,в якій намагався довести, що кримінальні справи, які в масовому порядку порушуються зараз щодо представників опозиції, не мають жодного відношення до політичних репресій.
Чесно кажучи, мені навіть трохи незручно пояснювати пану Олійнику, судді з багаторічним стажем, чому те, що зараз відбувається, має мало спільного з боротьбою правоохоронних органів з кримінальними злочинами.
По-перше, дії правоохоронних органів можна лише тоді вважати справді боротьбою з тими, хто скоює кримінальні злочини, коли вона стосується не тільки представників опозиції, але і сьогоднішніх можновладців. Підстав для порушення кримінальних справ щодо колишніх урядовців та чиновників різного рівня більш, ніж достатньо. Але навіть деяка оприлюднена інформація свідчить про те, що представники сьогоднішньої влади готові з професійною легкістю перевершити „досягнення” попередників. Так, незважаючи на оприлюднення скандальних фактів очевидного розкрадання бюджетних коштів, починаючи певною мірою з анекдотичної історії з лавочками в харківському метрополітені за ціною 630 тис гривень, і вже не кажучи про багатомільярдні збитки держави від діяльності фірми „Лівела”, жодної кримінальної справи досі не було порушено. Тобто є очевидним відверта вибірковість щодо розслідування кримінальних справ. І це вибірковість визначається тим, чи знаходиться певна особа при владі чи в опозиції. А це є прямим підтвердженням політичного характеру переслідувань.
По-друге, українське суспільство зіштовхнулось з найгіршою ситуацією за часи незалежності, коли розслідування кримінальних справ супроводжується відвертим зловживанням арештами у якості запобіжних заходів. Показово, що пан Олійник перевів розмову з вимоги представників НУ-НС не застосовувати запобіжні заходи, пов`язані з позбавленням волі, на загальну тему зловживань, які здійснював Юрій Луценко. Але це абсолютно різні питання. Якщо у правоохоронних органів є підстави для розслідування тих чи інших кримінальних справ проти пана Луценка чи будь-кого з представників колишньої влади, то нехай роблять це. Правда потім ці справи мають буди передані в суд і там вже доведено наявність в діях посадовців кримінальної складової. Але замість цього суспільство зіштовхується з фактами масових безпідставних арештів. В абсолютній більшості цих випадків використання взяття під варту у якості запобіжного заходу було здійснено суддями з відвертим порушенням норм статті 148 Кримінально-процесуального кодексу. Частиною другою цієї статті визначається, що „запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність”.
На жаль, каральна практика правоохоронних та судових органів діяльності не була змінена попередниками, за що, за великим рахунком, зараз вони і розплачуються.
Якщо мова йде про звинувачення у розкраданні державних коштів, то громадяни ще можуть якось виправдати дії влади. Але коли заарештовують навіть не організаторів, а лише учасників мітингів підприємців, то стає очевидним, що йдеться про відверте та грубе порушення прав і свобод громадян. Кримінальне переслідування підприємців здійснюється за статтею "умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах" за попередньою змовою групи осіб. Їх звинувачують у пошкоджені плитки на Майдані. Очевидна абсурдність цього звинувачення до того ж поєднана з використанням арешту у якості запобіжного заходу і виглядає демонстративним неприхованим фактом залякуванням з боку влади всього суспільства. Отже зараз, незважаючи на потуги пана Олійника, можна категорично стверджувати, що дії влади почали в останні місяці носити характер цілеспрямованих політичних репресій, а заарештовані підприємці є політичними в’язнями.
І якщо кримінальні справи та арешти колишніх державних чиновників хоч якоюсь мірою можна пояснити боротьбою з опозицією, то арешти підприємців свідчать про бажання влади залякати мільйони пересічних українських громадян та малих підприємців, які навряд чи готові покірно змиритись та нести тягар реформ, що здійснюються чинною владою в інтересах олігархічних груп.
Тому питання зараз полягає не в тому, чи є дії влади кримінальним переслідуванням за нехтування законами або політичними репресіями. Відповідь на це питання доволі очевидна.
Основне питання, яке змушені задавати багато хто в Україні та за її межами, чи насправді настільки зміцнилось громадянське суспільство за часи президентства Ющенка, що спроможне до організованої боротьби за права та свободи українських громадян, чи нас очікує довгострокова діяльність хунти, що підім’яла під себе всі гілки влади включно із судовою та правоохоронною системою.
Борис Кушнірук
