Чи треба нам розуміти російського диктатора Володимира Путіна? Якщо ми хочемо його перемогти, то, звичайно, треба. Емоційні виверження чи спроби ігнорування й маргіналізації самого дискурсу російської стратегії, можливо, є для когось психологічною захисною реакцією. Але це не допомагає у війні. Тому думаємо про Путіна і намагаємося думати як Путін.
Традиції українського романтизму і психоемоційна травма спонукали суспільство шукати причини нападу Російської Федерації у 2022-му році в якійсь персональній одержимості Володимира Путіна чи історичному фатумі "одвічного протистояння" Росії та України. Знову ж таки, якщо когось ця міфологія гріє і надихає, то нехай працює. Але для стратегічного аналізу потрібні більш раціональні підходи.
Насправді в подіях 2022 року немає ні одержимості, ні фатальності. А є досить прозора стратегічна необхідність, яка може бути інтерпретована навіть в економічних термінах.
Після першої декади перебування при владі команда Путіна (кооператив "Озеро") опинилася в класичній ситуації, коли первинне накопичення капіталу відбулося під зав'язку і постало питання про його інвестування в майбутнє процвітання. Традиційні мафіозні вкладення в нерухомість і банки-кубишки мали певні обмеження, оскільки здійснювалися індивідуально і приховано. Але масштаб накопичень вимагав якогось загальнонаціонального проекту з високою мірою легальності.
Спробували в новітні технології, почали будувати космодром і Сколково... Не пішло. І тоді вирішили вкладати у силу і велич. А конкретніше - в пропаганду і силові структури, включно з армією. Тобто, в армію - в останню чергу. Після ФСБ, ГРУ, УБОП та Росгвардії.
Але коли зацікавлені люди підійшли до військового бюджету, то зрозуміли, що там - золоте дно.
За задумом Кремля, Росія мала зайняти вакантну в умовах ліберально-демократичного ідеалізму нішу головної військової потуги Євразії, з тим, щоб конвертувати цей вплив у економічні дивіденди - від європейського енергетичного ринку до видобутку золота в Африці. Досить робочий бізнес-план, супутніми завданнями якого була остаточна легітимація пожиттєвої влади Путіна і нова геополітична диспозиція - партнерство з Китаєм, стримування США, контроль над Європою.
Коли говоримо про інвестиції, то маємо на увазі, що впродовж, приблизно, півтора десятиліття Кремль накопичував ресурси і резерви, тренував і озброював армію, накачував пропагандою власне населення. Путін у цьому відношенні діяв за сталінськими методичками періоду підготовки до Другої світової війни.
Але якщо СРСР планував захопити Європу, Дарданели та Іран, несучи "полум'я пролетарської революції" й далі по всьому світу, то проект Путіна був значно скромніший - вигідне вкладення в стабільні доходи і нішева самореалізація.
Успішна операція проти України мала суттєво підвищити капіталізацію основного силового російського активу, незалежно від подальшої долі української державності.
Але на сьогодні вже очевидно, що цей бізнес-план прогорів. І все, що зараз намагається зробити Путін, - це врятувати залишки своїх активів і вкладень. Він вперто не хоче виходити з гри, блефує, сподіваючись на диво, яке дозволить хапнути якийсь козир (зокрема, Trump).
Наша ж стратегія полягає в тому, щоб такого дива не допустити. І щоб зниження "котирувань" прискорювалося з кожним днем продовження війни. А головне - щоб воно не припинилося після її завершення.
