З наближенням виборів в Україні інтереси Москви все більше в центрі уваги. Попри проєвропейський імпульс Революції Гідності в 2014 році, політичні сили, які мають спільні з російським урядом інтереси, вірогідно, бачать більш реалістичний шлях до влади, ніж вважається.
Жоден з кандидатів в президенти України не має незаперечної підтримки виборців. Існує нетипово велика середня група, спричинена невдоволенням нинішньою владою, економічною напругою і втомою від війни. Президентська гонка може привести до того, що після першого туру змагання буде точитися між номінально проєвропейським політиком з істеблішменту і опозиційним кандидатом. Тоді виборці, які голосували за тих, хто зазнав поразки в першому турі, можуть спокуситися на обіцянки покращити відносини з Росією, покласти кінець війні на Донбасі і на економічний популізм, який поширюють колишні члени «Партії Регіонів» Віктора Януковича.
Про це в статті для Atlantic Council пише Маркіян Кузьмович, нагадуючи, що «Опозиційний блок» і партія «За життя» закликають до зближення з Росією і завершення війни на Донбасі невійськовими методами. Разом вони мають підтримку 12,2% виборців. Нещодавно проросійські партії оголосили про об’єднання у спільну виборчу платформу на виборах. Велика підтримка ЗМІ, фрагментація прозахідного табору і невдоволення статусом-кво може вилитися в те, що єдиний проросійський кандидат проскочить в другий тур. І це попри той факт, що український електорат скоротився на 16% через втрату контролю Києва над регіонами, які зазвичай голосували за тих, хто сьогодні називає себе опозицією.
Автор нагадує, що раніше Віктор Медведчук, який керує однією з головних фракцій «Опоблоку», приєднався до партії «За Життя» Вадима Рабіновича. Його вплив на опозицію посилиться, зважаючи на те, що він контролює низку ЗМІ включно з телеканалами 112, ЗІК і NewsOne. Але більшість українців вважають Медведчука отруйною політичною фігою, яка чхати хотіла на інтереси країни. Автор підкреслює, що найбільш впливове крило «Опоблоку», яким керує олігарх Рінат Ахметов, не приєдналося до консолідованого «Опоблоку». Тож лишається незрозумілим, чи будуть його ресурси використані під час виборів наступного року.
Варто також чекати, що електорат будуть намагатися ввести в оману. Ставлення до Євросоюзу значно відрізняється в різних регіонах України. А популярність євроатлантичної інтеграції в південних і східних регіонах скоротилася за останній рік. Невпевненість у західних інститутах може вилитися в зміцнення підтримки так званої «швейцарської моделі» для України, яку просуває Рабінович і інші члени проросійського табору.
Нейтралітет лишається помітною ідеєю в Україні. Її популярність зросла з 23% у 2015-му до 35% у 2018-му році. Попри той факт, що вступ до НАТО підтримують 41-42% населення, і це безпрецедентно для країни, велика кількість опонентів такого наміру, а також людей з нейтральним ставленням, може вказувати на те, що Київ не зміг капіталізувати зміну настроїв після революції і здобути перемогу м’якої сили над Москвою.
Війна на Донбасі, на думку автора, буде найбільшою проблемою, яка буде підніматися на виборах в 2019 році. У президента Петра Порошенка чи будь-якого іншого кандидата, не має хороших сценаріїв для Донбасу. Військова ескалація чи рішення, яке буде вважатися капітуляцією перед Москвою, будуть однаково мати політичні наслідки. А нинішній статус-кво теж не можна назвати привабливим, щоб ним можна було добитися політичної згуртованості.
Читайте такожСША допомагатимуть Україні у протидії російському втручанню у вибори у 2019 році
Українці дуже песимістично дивляться на своє майбутнє. І такі настрої найсильніші на півдні і сході країни. Національні опитування вказують на те, що 8 найбільш песимістичних міст розташовані на сході і півдні. Автор відмічає, що цей показник корелюється з підвищеною підтримкою путінського Євразійського союзу в цих регіонах. Таким виборцям можуть піднести зближення з Росією під виглядом шляху до економічного відродження. Варто також відзначити, що відсоток виборців, які ще не визначилися, помітно вищий на півдні і сході, ніж в інших частинах України.
Невдоволення політичними лідерами поширене. Жоден з політиків чи кандидатів в президенти не може похвалитися «позитивним» рейтингом, який би перевищував 28%. А от їхні негативні рейтинги або так звані «антирейтинги», високі. Вони варіюються від 68% негативного ставлення до Юлії Тимошенко до 75% у випадку прем’єр-міністра Володимира Гройсмана і негативних 79% для Петра Порошенка. Ці «антирейтинги» можуть стати серйозною проблемою для прозахідних кандидатів.
Навіть якщо політики, ставку на яких зробить Москва, не переможуть в президентській гонці, російський уряд спробує вплинути на українські парламентські вибори. Якщо її маріонетки з контролем над ЗМІ отримають місця у Верховній Раді, Москва зможе певною мірою формувати українську політику. А тим часом, війна на Донбасі триває. І попри очевидну агресію Москви, дехто з виборців звинувачують у її початку не лише Росію, й український політичний клас. І це теж загроза для прозахідного руху України.
