В ніч після падіння Берлінської стіни несамовитий натовп східних німців наповнив широкий бульвар Курфюрстендамм у західному Берліні. Тоді нікому не спадало на думку, що в цей момент «закінчується історія». Навпаки, здавалося, що до полонених народів Східної Європи історія знову повернулася.
Про це на сторінках Washington Post редактор газети Джексон Діл. Він пригадує, як у ті дні писав, що насаджений СРСР комунізм придушив політичний процес, який керував подіями у Польщі, Угорщині, Чехословаччині й інших країнах східного блоку до Другої світової війни. Після падіння Берлінської стіни ці імпульси раптово відродилися, немов прокинулися після довготривалої сплячки. Рух «Солідарність» у Польщі розділився на націоналістичну й ліберальну фракції, які нагадували довоєнні польські партії. В Югославії етнічна неприязнь між сербами й хорватами знову вийшли на передній план. Угорщина пригадала про свій довоєнний націоналізм й ворожнечу з Румунією.
Читайте такожThe Economist: Східна Європа здебільшого задоволена прогресом після падіння СРСР
Через 30 років політика 1930-х досі у грі в країнах колишнього східного блоку. Польща під керівництвом авторитарного правого уряду, який тісно пов’язаний з католицькою церквою. Напружений мир триває в країнах колишньої Югославії після нищівної міжетнічної війни. Угорщина, якою до Другої світової війни керував правий авторитарний уряд, тепер під керівництвом гордого «неліберального» Віктора Орбана, який намагається реабілітувати колишнього диктатора Мікоша Горті.
Хоч ці політичні рухи інколи змішуються з популістами у Західній Європі, вони у ключових питаннях більше подібні до своїх попередників з 20-го століття. Вони авторитарні й соціально-реакційні. Ворожість до ЛГБТ-спільноти – улюблена тема правлячої партії у Польщі. Довоєнне зло у формі іредентизму й антисемітизму поширені в політичному мейнстрімі на такому рівні, на якому вони не спостерігаються з іншого боку від колишньої Залізної завіси. Можна про це спитати єврейського фінансиста Джорджа Сороса, якого Орбан виставив своїм головним опонентом під час останніх виборів.
Дивує і те, що політики комуністичної ери змогли вижити. В 1989 році здавалося, що тоталітаризм у стилі СРСР був чужорідним імплантатом, який зникне в країнах, ближчих до Берліна ніж до Москви. Однак, деяка спадщина комуністичного правління виявилася стійкою. Вірогідно так сталося тому, що вона надзвичайно сумісна з неліберальними рухами. Одна з таких старих практик – це використання державного телебачення для поширення політичної пропаганди. Після встановлення демократії Польща вирішила зробити державні телекомпанії незалежними за прикладом BBC. Але від цього підходу відмовилися, коли партія «Право і Справедливість» перемогла на виборах у 2015 році. Тепер державне телебачення лише прославляє правлячу партію й поливає брудом її опонентів в дусі комуністичних часів. В Угорщині Орбан зайшов ще далі, використовуючи державні ресурси й лояльних бізнесменів, щоб повністю ліквідувати незалежні ЗМІ.
Ще одна успадкована з комуністичних часів практика – це збочена корупція чиновників. У нігілістичному світі комуністичного Східного блоку кожен: від патрульного поліцейського до членів секретаріату Комуністичної партії, — без докорів сумління використовували систему заради особистої вигоди. Тривожить те, що значною мірою це не змінилося досі. Лише кілька місяців тому найбільш могутнього політика Румунії у 2010 роках Лівіу Драгнею нарешті кинули до в’язниці за зловживання владою. New York Times писала, що субсидії Євросоюзу збагачували родичів й старих друзів Орбана.
Читайте такожAmerican Interest: Корупція – це новий комунізм
«В 1989 році я передбачав, що Чехословаччина повернеться до моделі демократичного плюралізму часів Томаша Масарика, який був президентом країни з 1918 до 1935 року. Спочатку все так і було завдяки Оксамитовій революції й Вацлаву Гавелу. Але президент Чехії Мілош Земан став підлим інструментом інтересів Росії. Прем’єр-міністр країни Андрей Бабіш ще не так давно був під кримінальним розслідуванням через шахрайство. Сумнівний прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо теж був змушений піти у відставку торік після жорстокого вбивства журналіста, який розслідував корупцію», - пише автор.
Найбільш підступний елемент комуністичної спадщини – це заперечення історії. Коли після війни західні німці проходили процес «денацифікації», східним німцям, угорцям і полякам говорили, що вони не несуть жодної відповідальності за злочини фашизму й Голокост. Адже це нібито «капіталістичні злочини». Сьогодні уряди в регіоні йдуть цим же шляхом. Польща зробила кримінальним злочином висловленнязвинувачень на адресу поляків у причетності до Голокосту. Не дивує і те, що в колишній Східній Німеччині подібний до фашистського рух «Альтернатива для Німеччини» здобула таку велику підтримку.
Читайте такожNewsweek: "1984" Оруелла дуже схожий на 2019 рік в реальності
Минулого місяця в Тюрингії ця партія отримала 23% голосів виборців, випередивши ХДС канцлера Ангели Меркель. Місцевий лідер радикальної партії Бйорн Хокке критикував меморіал Голокосту в Берліні й закликав Німеччину відмовитися від «культури вшановування пам’яті».
З багатьох точок зору Східна Європа, звісно, зараз значно краща, ніж вона була в 1989-му. Її жителі стали багатшими й, попри повзучий авторитаризм, вільнішими.
«Але ейфорія, яку я спостерігав і розділяв в історичний момент у Берліні, через 30 років здається наївним. Ми недооцінили тенденції культури, створеної комунізмом СРСР, й небезпеки повернення історії», - пише автор.
