Поважна група американських, європейських і російських колишніх урядовців, а також експерти аналітичних центрів висунули на Мюнхенській конференції з безпеки заяву, в якій рекомендували 12 кроків до побудови безпеки в Україні й Євроатлантичному регіоні. Роками Кремль намагався змінити діалог щодо України. І він точно намагається зробити це в Мюнхені.
У відповідь 24 колишніх дипломатів, урядовців й експертів зі США вирішили вказати на помилки мюнхенських 12 кроків, - йдеться в статті на Atlantic Council. В ній зазначається, що більшість із запропонованих пунктів від групи Euro-Atlantic Security Leadership за умови належного виконання всіма сторонами цілком конструктивні й можуть послужити як заходи з побудови довіри. Вони можуть пом’якшити труднощі й страждання, які переживає населення на окупованій частині Донбасу. Кілька з пунктів проблемні, а два насправді повторюють пропозиції Кремля на переговорах або тези його дезінформації.
Читайте такожСкандальний "мюнхенський план" зник із сайту конференції
Важливіше те, що документ описує вирішення проблеми на лояльних до Кремля умовах. Можливо це зроблено для того, щоб переконати членів російської еліти підписатися під ним. Автори 12 кроків визначають проблему у своєму першому ж реченні як «конфлікт всередині і навколо України». Такий опис розмиває джерело проблеми й робить пошуки належного рішення неможливими.
«Конфлікт всередині й навколо України» почався, коли російські війська в російській уніформі без розпізнавальних знаків окупували український півострів Крим, яким Москва потім «анексувала». Після цього Росія почала гібридну війну на Донбасі й застосувала масивний апарат дезінформації, щоб виставити це як український громадянський конфлікт. Без лідерства Кремля, його фінансування й зброї (включно з важким озброєнням), без боєприпасів й участі підрозділів регулярної армії РФ, не було б ніякого «конфлікту всередині й навколо України».
Коротше кажучи, проблема вирішення російської агресії в Україні шляхом відновлення українського суверенітету й територіальної цілісності починається на Донбасі. У більш широкому сенсі проблема полягає в тому, щоб переконати Москву, що у неї немає права диктувати політику сусідам. Автори 12 кроків мають рацію, коли зауважують, що війна Кремля проти України вимагає політичного рішення. Однак, це рішення потребує чесної оцінки поля битви, а також політики й цілей сторін. Москва не приховувала свої цілі. Високопоставлені російські чиновники проголосили, що вони хочуть отримати «сферу впливу». Й щоб досягти цього, вони використають всі можливі засоби включно з військовою силою.
Читайте такожAmerican Interest: Україна ходить по лезу ножа
Зі своїх перших пострадянських днів Москва використовувала внутрішні розколи у так званому «ближньому зарубіжжі», щоб впливати на уряди в Кишиневі, Баку, Тбілісі й Єревані через «заморожені конфлікти» Коли відносно стримані методи не спрацьовували, Москва використовувала регулярну армію, як це сталося в Грузії у 2008 році й в Україні у 2014-му, щоб не дозволити цим країнам скористатися своїм суверенітетом повною мірою й повернути контроль над своїми територіями.
Загалом Захід дозволяв Москві проводити таку недружню політику щодо сусідів аж до 2014 року, коли почалася російська агресія проти України. Тоді для російської сторони стало неприємним сюрпризом, що Захід почав чинити опір: видворив її з G8, наклав економічні санкції, надав зброю Україні й почав проводити навчання для українських військових. Всі ці кроки, які в Москві називають причиною посилення міжнародної напруги, насправді передумови для вирішення справжньої проблеми у сфері безпеки, яка нависла над Україною й Європою. Їх потрібно посилити, щоб досягти відповідного рішення.
Читайте такожNew York Times: Американці повинні перейматися Україною, Помпео помиляється
За неточним визначенням проблеми у мюнхенському документі слідує попурі рекомендацій. Більшість з них конструктивні й можуть стати заходами для розбудови довіри, полегшуючи страждання для населення Донбасу, спричинені російсько-українською війною. Вірогідно, саме через це деякі експерти й поставили свої підписи на рекомендаціях. Але інші пункти проблемні й навіть повторюють тактичні пропозиції Кремля або тези його пропаганди. Вони можуть створити середовище, в якому західні політики зможуть ослабити покарання, які допомагали до цього часу стримувати амбіції Кремля в Україні. Ці рекомендації не призведуть до миру на Донбасі чи безпеки в Європі.
Автори статті на Atlantic Council пропонують зосередити увагу на проблемних рекомендаціях. Сьомий пункт говорить про створення зони вільної торгівлі між Україною, ЄС і Росією. Не зрозуміло, як щось подібне можливе. Україна хотіла підписати угоду про зону вільної торгівлі з ЄС і з Євразійським союзом. Але Москва наполягала, щоб Київ приєднався до Митного союзу, що у свою чергу виключало можливість української вільної торгівлі з європейським об’єднанням. Ця рекомендація може означати, що Москва тепер готова до розробки угоди про вільну торгівлю з Україною і ЄС, яка б не вимагала від Києва відмовитися від своїх чинних домовленостей з Брюсселем.
Читайте такожGlobe and Mail: Путін може продовжувати свої авантюри завдяки «газопровідній» політиці
Восьма рекомендація повторює лояльну до Кремля ідею про часткове ослаблення санкцій за часткове виконання Мінських угод. Вона ігнорує той факт, що найважливіший елемент домовленостей, досягнутий у столиці Білорусі, - це реальне припинення вогню, яке може початися навіть завтра, якщо Москва накаже своїм офіцерам й маріонеткам на Донбасі. Восьма рекомендація ж пропонує підірвати позицію Євросоюзу, який наполягає на повному виконанні Мінських угод для зняття санкцій. Пом’якшення тиску без завершення російської окупації Донбасу й повернення Києву контролю над кордоном лише ослабить безпеку України й Європи.
Рекомендація 11 закликає до «вибіркової співпраці» між ЄС і Росією включно з імплементацією Мінських угод. Враховуючи нинішню напругу, виникають сумніви в доцільності такої співпраці. Однак, інші кроки на зустріч відновленню режиму ведення справ у звичному режимі можуть бути обумовлені виконанням пунктів Мінських угод. Але така взаємодія не може вимагати передчасного ослаблення санкцій ЄС.
Рекомендація 12, закликаючи до «нового національного діалогу про ідентичність», пропонує сумнівне втручання у внутрішні справи України. Вона повторює вигадку Москви про поділену Україну, в якій триває «громадянська війна» на Донбасі. Реальність в тому, що історичні розколи в Україні радикально скоротилися за 30 років незалежності країни, а особливо за шість років після російської окупації Криму. Серед українців, які беруть участь в обороні на Донбасі, багато російськомовних громадян. Агресія президента Володимира Путіна дала початок новій національній гордості України.
Читайте такожForeign Policy: Проблема 2020-го року в тому, що в 2019-му світ майже не змінився
Те, як рекомендація 12 запрошує Росію допомогти у формуванні України, - це нечувана зневага до країни, в яку вторглася російська армія. Польща була українським другом, а Угорщина – ні. Але Україну не можна просити вести переговори про її ідентичність з будь-ким. Її можна просити виконати стандарти ОБСЄ у сфері захисту прав людини, на що вона вже погодилася. Але до неї не можна ставитися як до нелегітимної країни, як це передбачає рекомендація 12. Яким інтересам Заходу це послужить?
Лишається ще рекомендація 10, яка закликає до «нового діалогу серед Євроатлантичних країн про побудову національної безпеки». Звісно, вже існує чимало міжнародних угод, підписаних Москвою й призначених захищати мир, безпеку й стабільність у Європі й за її межами. Приміром, це Гельсінські угоди за 1975 рік і Паризька хартія за 1990-й. Ці угоди, які гарантують суверенітет й територіальну цілісність своїм підписантам, були багаторазово порушені Москвою.
Початок такого діалогу, до якого закликає рекомендація 10, може невеликим «прогином» з боку Заходу на користь Росії. Але Вашингтон й інші західні столиці не повинні забувати, що ідеал Кремля – це Ялтинська конференція, 75-та річниця якої нещодавно минула. Тоді блискучі ідеали й розмиті зобов’язання не завадили Москві нав’язувати свою волю сусідам у Східній Європі впродовж більш ніж чотирьох десятиліть. Якщо ж західні учасники нового діалогу хочуть конкретних зобов’язань й встановлення чітких червоних ліній, підкріплених економічною й військовою силою, такий крок може бути корисним лише тоді, коли Кремль нарешті вирішить покінчити з його безуспішною агресією в Україні. Діалог не повинен заохочувати яструбів у Москві, які досі намагаються домінувати над Україною.
Читайте такожRzeczpospolita: Росія хоче зробити Україну напівколонією
Статтю підписали експерт Atlantic Council Аян Бжезинський, посол й колишній заступник Держсекретаря США з політичних питань Ніколас Барнс, колишній заступник помічника міністра оборони США доктор Майкл Карпентер, колишній верховний командувач американських військ в Європі генерал Веслі Кларк, старший науковий співробітник Інституту Гувера Ларрі Даймонд, посол Паула Добрянські, колишній заступник міністра оборони США Ерік Еделмен, екс-посол в Польщі Деніел Фрід, експерт Atlantic Council Мелінда Херінг, екс-посол США в Україні Джон Хербст, головний редактор Центру аналізу європейської політики Дональд Дженсен, старший науковий співробітник Atlantic Council Адріан Каратницький, старший науковий співробітник Німецького фонду Маршалла Джонатан Кац, колишній помічник Держсекретаря США Девід Крамер, віце-президент Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас, екс-посол США в Росії Майкл МакФол, колишні посли США в Україні Стівен Пайфер, Роман Попадюк, Вільям Тейлор й Марі Йованович, експерт Atlantic Council Марк Девід Сімаковський, колишній радник з національної безпеки віце-президента США Джуліан Сміт, екс-заступник Держсекретаря Строб Телбот, колишній заступник Генсекретаря НАТО Александр Вершбоу.
