В Алтайському онкологічному бункері імені В.І. Леніна остигало тіло, схоже на президента Росії Володимира Володимировича Путіна. З живота мерця стирчала наполовину вирізана підшлункова, з горла - щитовидка, покручені раком руки намертво стискали стільницю десятиметрового письмового столу, на якому покоїлося тіло геополітичного гіганта, ноги продовжували смикатися, ніби їх на тому світі лоскотав Кобзон.

- Чому це він ногами соває? - похмуро поцікавився Шойгу. Міністр так званої оборони обережно ходив навколо столу, прикидаючи, як зручніше приладнати тіло небіжчика на швабру, щоб ще деякий час показувати його народу, видаючи за живого.

- Так моторчики ж, - нервово сказав Лавров. - Коли у Володимира Володимировича ноги минулоріч відмовили, йому в Швейцарії Кабаєва електричні ходунки змайструвала, ще років десять проходять.

Відео дня

Очі секретаря Радбезу Патрушева заблищали.

- Хороші ноги, треба брати, - сказав він. - А то мої щось останнім часом теж пустувати почали.

З цими словами він дістав із саквояжа із секретними картами сокиру, ретельно примірився відхопити нижні кінцівки Путіна по саму ж*пу, широко розмахнувся і з відчайдушним старечим виттям впав на спину.

- Поперек, сука! - закричав він. - Простріл НАТО! Господи, який біль! Де ядерний чемоданчик?! Всіх уб'ю, один залишуся. Горіть у пеклі, сволоти здорові! Та пізнаєте ви муки старості, як пізнав їх я!

- А хіба вас вже наступником призначили, ви, старий пердун? - холодно запитав заступник секретаря Радбезу Медведєв. - Вам Жириновський у кремлівській стіні прогули ставить, чи не настав час дати дорогу молодим, довгоногим, політично грамотним?

- Це ти-то довгоногий, пуголовок сраний?! - Патрушев, крекчучи, перевалився на бік і спробував дістати Медведєва з підлоги сокирою, але підвели скорчені артритом пальці. Патрушев заплакав, Медведєв зареготав.

- Маразматик марний, - поглумився Медведєв. - Не те що я.

- А що ти? - примружився ще сильніше Шойгу.

- У мене єдиного з усіх вас є досвід роботи наступником, - пояснив Медведєв, не зводячи очей з рук Шойгу, в яких той продовжував загрозливо вертіти швабру. - Крім того, я зараз проводжу запаморочливу оперативну комбінацію в тилу ворога. Треба пояснювати, яку?

- Поясни, дон, Дімо, поясни, дон, дон, - єлейним голосом сказав Кадиров. Однією рукою він погладжував здиблений загривок своєї улюбленої бійцівської вівці, іншою давав їй нюхати ведмедівський носок. Вівця гарчала й шкірилася. Пару тижнів тому Рамзан вставив їй золоті ікла.

- Про російську вівчарку чули, яка на бік України перейшла? - загадково запитав Медведєв, намагаючись стежити ще й за вівцею, чому його очі звично роз'їхалися в різні боки. - Моя робота. Це я її підіслав, щоб вона підібралася до їхня пса Патрона і ліквідувала його за допомогою отруєного кота. Треба пояснювати, хто такий український пес?

Кандидати в наступники з розумінням переглянулися.

- Ти знову бухий, чи що? - висловив загальну думку Шойгу.

- Так, я випив , - з гідністю сказав Медведєв. - Якби не було бухла - як не впасти у відчай, побачивши все, що відбувається вдома? Тобто, я, звичайно, хотів сказати, в світі. Вершники Апокаліпсису вже в дорозі, панове, це не припущення, це доконаний факт. Вся надія на Всевишнього!

- Чи не на тебе? - недобре посміхнувся Шойгу.

- А хоч би й на мене! - з викликом сказав Медведєв, направляючи одне око в підлогу, а інше в стелю. - Треба пояснювати, що після ліквідації пса Патрона Зеленському стане нічим більше стріляти? Я чудово обізнаний, навіщо ви, Сергій Кужугетович, ввели в Україну свої собакоїдські війська! Я...

- На Україну! - гаркнув патріарх Кирило, який мовчав досі. - Не в Україну, а на, на, безбожний ти алкаш!

З цими словами Патріарх з несподіваною спритністю накинув на шию Медведєва позаду ланцюг від кадила і почав люто душити його. Медведєв махнув своєю величезною головою назад і розбив Кирилу ніс. Бризнула кров. Кілька крапель впали на обличчя мертвого Путіна. Путін поворухнувся. По обличчю небіжчика став розливатися рум'янець.

- Бл#дь, воно живе! - заверещав Кирило, відскакуючи в дальній кут бункера. - Господь явив нам чортове диво.

- Та ну, не може бути, - збліднувши, сказав Шойгу. - Зараз я потикаю в нього шваброю.

Він обережно потикав Путіна шваброю. Путін не ворушився.

- На Україну! - гаркнув патріарх Кирило, який мовчав досі. - Не в Україну, а на, на, безбожний ти алкаш!

- Мабуть, збій гондона, - з полегшенням сказав Лавров і пояснив здивованим соратникам: - Коли у Володимира Володимировича в 2008-му організм відторг серце, йому Маша Захарова привезла з Америки електричний гондон. Дуже добре качав, поки не лопнув, але, як бачите, все ще іноді включається, жене по венах сім'я чоловіче. Ось Владим Владимич і тепленький досі.

- Тепленький? - захвилювався спікер Держдуми Володін. - Що, правда? Панове, попрошу вас про послугу. Хочу попрощатися з тілом Володимира Владимича наодинці, мені давно цього хотілося.

- Ти мені ці свої штучки кинь, - похмуро сказав Шойгу. - Содом у бункері розводити не дам!

- А ти хто такий? - почервонів Медведєв. - Тебе хто наступником призначив, ти, чурка неросійська?!

Шойгу з розмаху огрів його шваброю по голові. Швабра розлетілася на шматки. Медведєв вдарив Шойгу головою в живіт. Шойгу здувся, як, власне, і завжди в останні три місяці. Патріарх Кирило знову накинув заступнику голови Радбезу ланцюг на шию. Рамзан спустив на Кирила бійцівську вівцю. Володін, знайшовши момент, почав вміло прощатися з теплим тілом Путіна.

- А ти хто такий? - почервонів Медведєв. - Тебе хто наступником призначив, ти, чурка неросійська?!

Голосно грюкнув вхідний люк, і в бункер увійшов Путін. Обличчя його було заклопотаним.

- Здрастуйте, товариші, - привітався він. - Ніхто мого двійника не бачив? Запропастився кудись, стервець, другий день знайти не можу.

Кандидати в наступники остовпіли.

- Фу! - скрикнув Володін, поспішно відскакуючи від мерця дещо незграбно. - Фу, яка гидота!

- Ах, ось же він! - зрадів Путін, побачивши тіло, з яким щойно прощався спікер. - Ось невдача, і цей здох, шельмець. Гей, хто-небудь, несіть нового. І ось ще що, товариші, Щойно я дізнався, що потрібно зробити для повної перемоги над НАТО. Для цього потрібно взяти звичайний радянський...

Патрушев підкрався до Путіна ззаду і, крякнувши від натуги, розкроїв йому череп сокирою.

- Ось тобі, мерзенний Зеленський, отримуй! - з шаленим сміхом вигукнув секретар Радбезу. - Що, морда жидівська, допомогли тобі твої поляки? Догрався, тварюко, дострибав...

Не закінчивши свою урочисту промову, Патрушев помер від старості.

У тиші Володін бочком підібрався до тіла справжнього Путіна, перевірив його на теплоту, задоволено кивнув і подивився на товаришів.

- Давай, - приречено махнув рукою Шойгу. - Тільки швидко.

Василь Рибніков