Я вже писала про те, як з українського телеефіру пішли російські телеканали і який миротворчий ефект мало зникнення телепродукту РФ для мікроклімату моєї сім`ї. Жили ми загалом без “ОРТ” цілком щасливо, читали Шендеровича, Латиніну і Радзіховського. Мій тато, останні десять років - запеклий путініст, ставав зовсім таким, як раніше, демократом і лібералом, який розуміє, що він живе в окремій країні Україна. Я, зізнаюся, весь цей час заглядала на сайт “ОРТ” (нині це перший національний), подивитися відеоролики шоу "Льодовиковий період”, і, натикаючись на текстову версію інформації каналу про те, що «невдовзі лялька Гітлера буде в руках кожної української дитини», не могла не порадіти, що цей канал пішли з України. Але раділа я недовго. Спокуса прийшла саме на Трійцю. “ОРТ” покликало мене з кімнати сина в кімнату батьків спочатку голосом російських політиків, які говорили про те, як бездумно перервано інтеграцію з Україною. А потім - голосом Сергія Тігіпка, який, перебуваючи на саміті в Петербурзі, в коментарі російським ЗМІ сказав, що в Україні підростає покоління прагматиків, що час націонал-патріотів і шароварщини піде в минуле.
«Сергію Леонідовиче, дорогий, технічним кандидатам в президенти не варто так сильно прагнути прогинатися перед Росією. Місце улюбленців Росії зайняте більш рейтинговими кандидатами, а ви не з тих, кого Путін тричі вітатиме з обранням... », - подумки зауважила я голові ради інвесторів при Кабміні. Моє мовчазне зауваження перервав цікавий сюжет. Володимир Володимирович Путін приїхав до міста Пікальова рятувати велике підприємство, співвласником якого є Олег Дерипаска. Путін вичитував олігархів у кімнаті, і сама обстановка болісно нагадувала бюро райкому комсомолу, на якому мені в далекому журналістському дитинстві теж доводилося звітувати за витівки в пресі. Власники заводу були в ролі хлопчиків для биття. Я побачила, як Олег Дерипаска, нещодавно найбагатша людина, підходить до Путіна і під його натиском ставить підпис під документом. Це був найяскравіший з бачених раніше мною прикладів «влада втручається в справи бізнесу». Ні, Юлія Володимирівна у нас, звичайно, теж не пай-дівчинка, вона може міністрів публічно пошикувати, зажадати щоб зарплату платили без дурощів, але так принижувати і нахиляти «донорів бюджету» їй не доводилося. Я не знаю, чи почервонів Деріпаська, але я шкірою відчула його лють, коли він ставив підпис, під документом, який йому демонстративно пальцем указував Путін. Чудові відносини влади і бізнесу, що й казати. Цікаво, чи сподобалося б таке голові ради інвесторів панові Тігіпку? Наші бізнесмени все таки звикли до лагідного звернення, прийомів у президента, те-се, можливість публічних "фе" в бік влади...
Основна ж частина підсумкової аналітичної програми головного російського телеканалу була все ж таки присвячена Україні. Ймовірно, Нафтогаз - це те головне, що непокоїть російського споживача. Мимохідь, російські телеканали, які раніше яложили тему, чи заплатить Україна за травневий газ, тепер ніби побіжно, визнали: «Так, Україна заплатила, але з неймовірним зусиллям». «А тепер давайте подумаємо, чи зможе вона закачати газ до підземних сховищ на зиму», - запропонували нову тему ведучі. Росіяни радісно цитували українського президента, який сказав відому фразу про розіпнутий НАК, і сказав про емісію. Мій тато стурбовано подивився на мене: «У нас немає грошей на зимовий газ». «Не хвилюйся ти так: НАКівські аналітики кажуть, що влітку газ буде дешевший, а на все закачування потрібно два тижні часу, - заспокоїла я батька. - Просто Газпром хоче нам впарити зараз, оскільки зараз дорожче». Тато заспокоївся, а провідні програми продовжували пояснювати народу, що таке емісія і прогнозувати, що ж буде з Україною. Вони повідомляли про те, що грошей на газ в Україні немає, і що Європа сама сказала, що нічого їй не дасть. А потім стали повідомляти, що грошей в Україні не тільки на газ немає, їх взагалі немає. І що економіка України – це така фінансова піраміда, це МММ (так сказав російський українознавець Геннадій Мінченко). В України справді проблеми, але ми тільки на один пункт нижче Росії за її показниками, і до того ж, українці не знають, що таке МММ. У нас траплялися лохотрони, але таких як МММ – не було. Та й про дефолт, на відміну від Росії, ми, нівроку, поки що знаємо тільки з чуток.
Мені не подобалося все, що я дивилася, і я не люблю себе за те, що так реагую. Але мої російські колеги просто не дають українцям побачити в Росії все, що може бути їм дорогим і цікавим. Ермітаж, Третьяковку, сім`ю останнього імператора, їх театри, їх сучасну богословську науку і церковне мистецтво. Вони системно угноюють грунт міжнаціональної ненависті.
Останні п`ять хвилин програми були про Пушкіна, сюжет обіцяв бути цікавим. Я бачила, як Гризлов старанно читав Олександра Сергійовича в нейтральній зоні аеропорту, потім якийсь профспілковий діяч читав на одному підприємстві казку про попа та його наймита Балду. І о диво, навіть Рамзан Кадиров виявився людиною настільки душевною, що, взявши том Пушкіна, хоч і поволі, але читав його вірші про Кавказ. А як ви думаєте, чим закінчився цей сюжет на дуже російську тему? Правильно, читанням Пушкіна одним політологом. Він читав те місце, де (цитую ведучого) «Україна заграє з Європою і де зраджує Мазепа». Ось вже воістину: про що б не говорили російські телеканали, вони говорять про Україну. Можливо, Україна і заграє з Європою, але при цьому мій п`ятирічний син, ще не навчившись читати, Пушкіна цитував напам’ять, без папірця. І Лєрмонтова, до речі, теж. Усе б нічого, всі ці новини мене дуже б повеселили. От тільки боюся, що мій тато, який, мов Нео, тільки недавно виліз з “ОРТ”-івської телематриці і став відновлювати здорове критичне мислення, тепер розлюбить Шендеровича.
Маша Міщенко
