ДумкаЛевову частку ефірного часу останньої передачі «Свобода слова» відвели темі ухвалення закону про імперативний мандат. Нам вкотре пояснювали, в чому полягає це нововведення народного волевиявлення. Учасники передачі наводили свої аргументи «за і проти», посилалися на норми закону, з пафосом твердили про беззаконня, яким користуються їх опоненти. Стежачи за звивистою думкою, я чесно намагався розібратися, хто тут правий, а хто винен. Але після того, як все закінчилося, зрозумів, що це не має значення, адже, погодьтеся, норми права – всього лише форма, за якою криється зрада. І якщо відкинути цю форму, то можна побачити, що остання передача «Свободи слова» була присвячена, по суті, темі зради.
Спочатку счепилися Ганна Герман з Юрієм Луценком, потім соціалісти з бютівцями, потім нашоукраїнці обмінялися докорами з прихильниками Юлії Тимошенко. Склалася унікальна ситуація, коли кожен звинувачував один одного в зраді, і кожен був при цьому правий. Дійсно, як інакше, якщо не зрадою, назвати переродження Ганни Герман з євроатлантичного кореспондента радіо «Свобода» на одну із запеклих прибічниць Януковича, яка з бальзаківським придихом розповідає на кожному кутку про свого «залізного» боса? Разом з тим абсолютно точним був її випад у бік «українського Че Гевари» – Герман нагадала Луценку, як він свого часу присягався, що жодного дня не пропрацює в уряді Януковича, а коли прийшла пора, його не могли звідти за вуха витягнути. Той відповів: мовляв, адже я зібрав спеціальну прес-конференцію, на якій вибачився за такий вчинок, а потім ще відмовився від депутатського мандата. Отакої, Юрію Віталійовичу, ви ще б нам сказали, що після цього на цілий день себе солодкого позбавили.
Тимошенко, у свою чергу, абсолютно обгрунтовано звинуватила соціалістів у тому, що вони втоптали помаранчеві ідеали в багно і заявила, що за перехід з однієї фракції в іншу давали по п`ять мільйонів доларів. Після чого у Юлії Володимирівни запитали: чи платила вона п`ять мільйонів колишньому соціалістові Вінському за перехід з фракції соціалістів. Вінський – позафракційний депутат, парирувала Тимошенко. Блискуча відповідь. Дійсно, Вінський чисто формально позафракційний у парламенті, але не забуватимемо, що він заступник ВО «Батьківщина», яке очолює Юлія Володимирівна. Перевертень з депутатським мандатом?
Під зав’язку бютівці кілька разів вкололи нашоукраїнців за те, що погоджуються з коаліцією, ті їм показали на їх пушок на рильці. І, як я вже сказав, усі мали рацію. Мали рацію, тому що кожен з цієї компанії хоч раз прогинався, хоч раз сходив зі свого шляху. При цьому кожен продовжує застосовувати до себе стару народну етичну мірку: один раз – не... гомосексуаліст. І у кожного з цих політиків є свої «відмази», які, напевно, здаються їм бездоганними. Безумовно, ці «відмази» добре діють на електорат, правда, за умови, що це його електорат. Так, прихильникові Партії регіонів аргументи Герман здадуться логічними, а Луценка – ні. Те саме з соціалістами і з БЮТ. Упереджений прихильник того чи іншого політика завжди пробачить йому незначний, скажімо так, відступ. Пересічний представник електорату переконає себе, мовляв, так його кумир мав вчинити на тому чи іншому етапі. І, напевно, щоб переконати виборця, політикові, за якого він проголосував, потрібно щодня здійснювати зрадницький вчинок. Але і цього наші громадяни можуть не помітити, адже на те він і політик, щоб потім «ошоколадити» свій вчинок і красиво розповісти про це в передачі. Верхи хочуть обдурити, низи – бути обдуреними, революційна ситуація ще не назріла.
Олексій Подорожний, м. Харків
