Що здатне зупинити будівництво "Північного потоку-2" і зруйнувати російсько-німецький альянс, замішаний на газі та корупції

Михайло Гончар
13:00, 14 грудня 2018
Політика
7808 4
Думка

Європарламент ухвалив Резолюцію, в якій засудив будівництво газогону «Північний потік-2», що йде в обхід України. У цьому документі визнається, що цей газопровід створює загрозу для європейської енергетичної безпеки, а також міститься заклик скасувати будівництво «Північного потоку-2». Важливо, що ця резолюція співпала у часі із Резолюцією палати представників Конгресу США проти будівництва цього газогону. Також варто згадати, що в США на розгляді в обох палатах Конгресу перебувають законопроекти, які стосуються санкцій через «Північний потік-2».

Майже одночасне ухвалення таких резолюцій матиме певний кумулятивний ефект і в подальшому погіршує умови реалізації цього проекту спільними німецько-австрійсько-російськими зусиллями.

Самі по собі ці дві резолюції не матимуть прямої дії і безпосередньо не вплинуть на реалізацію проекту. Проте вони, безперечно, гармонізують, організовують і посилюють спротив цьому проекту як із боку європейської спільноти, так і з боку трансатлантичної. Оскільки і в Європі, і за океаном чітко зрозуміли, що «Північний потік-2» є не просто трубою для транспортування газу, а ще й символізує виникнення нових геоекономічних та геополітичних реалій – такого собі російсько-германського альянсу, замішаного на газі і корупції.

Оскільки і в Європі, і за океаном чітко зрозуміли, що «Північний потік-2» є не просто трубою для транспортування газу, а ще й символізує виникнення нових геоекономічних та геополітичних реалій – такого собі російсько-германського альянсу, замішаного на газі і корупції

Здебільшого говорять, що російський інтерес при реалізації даного проекту полягає в тому, щоб продати якомога більше газу, німецький інтерес – купити більше дешевого російського газу і продавати його в Європі, австрійський інтерес – аналогічний німецькому. Але насправді зараз виникло нове явище – альянс трьох країн, проект яких ще не збудовано, але він уже сформував європейську і атлантичну солідарність. Більшість у Європі, США та Канаді вже зрозуміли: коли цей газопровід буде збудований і запрацює, в Європі виникне абсолютно нова конфігурація. І тоді Північноатлантичний альянс навряд чи виконає місію по захисту своїх союзників, наприклад, у країнах Балтії, якщо вони будуть піддані російській агресії. А на тлі того, що Росія робить проти України, яку підривну діяльність веде в Європі, а також на тлі чорноморського інциденту з українськими кораблями, нескладно дійти до висновку, що Росія продовжуватиме свої агресивні й підривні дії і проти країн Балтії. За цих обставин, якщо буде необхідність негайної, у тому числі воєнної, допомоги країнам Балтії, така країна-член НАТО як Німеччина може, як мінімум, дуже довго розбиратися, що то було, чи має місце російська агресія, особливо якщо вона буде «гібридного» типу, чи варто робити якісь кроки або достатньо буде висловлення занепокоєння. Як максимум – вона просто заблокує будь-які дії, спрямовані на негайну відсіч агресивній поведінці Росії проти країн Балтії. Цей момент багато кого в Європі хвилює, що видно було по підсумках голосування в Європарламенті. Там усвідомлюють ті ризики, що з’явилися, та й тепер це вже не ризики, а загрози.

У Європарламенті ніколи не було позиції підтримки «Північного потоку-2» чи якогось нейтрального ставлення до цього проекту. Там завжди чітко говорили, що цей проект не відповідає інтересам Євросоюзу, особливо на тлі створення в ЄС енергетичного союзу, механізму енергетичної солідарності.

Тож ці резолюції Європарламенту і США створюють кумулятивний ефект тиску на уряди кількох країн: більшою мірою – на Німеччину і Австрію, меншою – на Францію і Нідерланди, які підтримують цей проект, але не проявляють високої активності.

Для ще більшого кумулятивного ефекту залишилося тільки одне – щоб з’явилася позиція НАТО.

Адже цей проект слід оцінювати не тільки з позиції бізнес-інтересів та енергетичної безпеки. Його потрібно оцінювати і через призму воєнної безпеки, бо вже відомо, як Росія використовує цивільну інфраструктуру в воєнних цілях. Ми це побачили на прикладі захоплених українських газовидобувних та бурових платформ на шельфі Чорного моря, які Росія після захоплення оснастила засобами ведення гідроакустичної розвідки для прослуховування підводних рухів у північно-західному секторі Чорного моря. А саме в цьому секторі – і наш основний торговельний трафік, і заходи кораблів країн НАТО, і надається військова допомога.

У Європарламенті ніколи не було позиції підтримки «Північного потоку-2» чи якогось нейтрального ставлення до цього проекту. Там завжди чітко говорили, що цей проект не відповідає інтересам Євросоюзу, особливо на тлі створення в ЄС енергетичного союзу, механізму енергетичної солідарності

Так само Росія використовує «Північний потік-1» для ведення розвідувальної діяльності проти сил НАТО у Балтійському морі.

Тому поява ще одного «Північного потоку» буде означати, що Росія намагатиметься посилити свою воєнну присутність у Балтійському морі, аргументуючи це необхідністю захисту вже не тільки російських економічних інтересів, але й російсько-німецьких.

Те, що відбулося 25 листопада поблизу Керченської протоки в Чорному морі, показує, що Росія використовує появу нової інфраструктури як привід для нарощування своєї воєнної присутності. Збудували Керченський міст, і тут же з’явився міф про те, що Україна, НАТО і США хочуть його знищити. Відповідно, аби знищення не відбулося, міст Росії треба захистити. Тому і почалося нарощування російського угруповання в Азовському морі. Росія показує, хто є там господарем.

Те саме буде і з Балтійським морем. Цю стратегію Росії у Вашингтоні добре прочитали, також це зрозуміли і в Європі, хоча її політикум значною мірою є корумпованим. Тому Європарламент і Конгрес США намагаються направити європейський політикум, зокрема, німецький і австрійський, на шлях комплексної оцінки загроз.

Зрештою, всі ці колективні зусилля, у кінцевому підсумку, можуть дати ефект – і реалізація проекту «Північний потік-2» зупиниться. Якщо з’явиться позиція НАТО, даний проект не матиме перспектив.

Як бачимо, чимдалі проект реалізовується, тим більший спротив цьому з’являється. У росіян і німців розрахунок був такий: коли тільки-но почнемо будувати, всі сприймуть це так, наче проект уже відбувся. Власне, навіть у нас багато хто вже говорить, що проект відбудеться, тому нема чого «ламати списи» – треба призвичаюватися до нових реалій. В цьому і був задум російської пропагандистської машини, а також усього газпромівського лобі в Європі.

Втім бачимо, що систематична, хоча і не завжди послідовна лінія американського тиску на європейських партнерів, зберігається. І блокуванню й припиненню реалізації цього проекту сприяє поведінка путінського режиму. Якби не було подій у Керченській протоці, всі б сприйняли підхід «проект будується, і його не спинити». Але оскільки Росія наважилася на агресивні дії проти України, постало питання, як зупиняти Росію, бо ті санкції, які є, може, і некомфортні для Кремля, але не спиняють його. До того ж, ми бачимо, що попри санкції обсяги торгівлі між Росією і європейськими країнами ростуть. Це все додало впевненості Кремлю, він зрозумів це так, що і далі можна діяти так розхристано і не рахуватися з думкою Європи.

Тому логічно, що США зараз виступили з ідеєю запровадження санкційного режиму для Росії, який вони назвали «санкціями з пекла». Перед тим, як задіяти механізм відключення Росії від системи SWIFT, вони вирішили зачепити і всі інші путінські іграшки: «Північний потік-2», «Турецький потік-2» тощо. Чому б не вдарити по них?

Для багатьох в Європі санкції проти РФ у вигляді припинення реалізації «Північного потоку-2» та другої гілки «Турецького потоку», в принципі, є безболісними. Вони безболісні навіть для тих європейських країн, які мають торговельні відносини з РФ. Болісні вони тільки для Німеччини і Австрії, та й то не для цих країн в цілому, а лише для трьох компаній. Уряд Німеччини, власне, відстоює інтереси цих трьох компаній, одна з яких вже зараз дуже вагається, чи варто продовжувати свою участь у даному проекті.

Тому логічно, що США зараз виступили з ідеєю запровадження санкційного режиму для Росії, який вони назвали «санкціями з пекла». Перед тим, як задіяти механізм відключення Росії від системи SWIFT, вони вирішили зачепити і всі інші путінські іграшки: «Північний потік-2», «Турецький потік-2» тощо. Чому б не вдарити по них?

Тому я не виключаю, що реалізацію проекту «Північний потік-2» можуть припинити. Не через те, що німецький уряд перегляне свої підходи – він нічого переглядати не буде. В німецькому уряді, злякавшись посилення тиску з усіх сторін – і з Європи, і з США, сказали, що вони тут ні до чого, оскільки це суто бізнес-проект. Таким чином, ця група з трьох компаній виявилася беззахисною мішенню для американських санкцій. Я гадаю, що ці компанії ще багато разів подумають, що для них краще – вхопити шмат брудних путінських грошей за реалізацію «Північного потоку-2» чи потрапити під каток американських санкцій.

Тож наближається момент істини. Зараз вирішується питання – хто з ким у цій геополітичній конфігурації, коли три гравці утворили неформальний альянс, який розколов європейську і євроатлантичну солідарність. Для Німеччини відносини з РФ зараз стали важливішими, ніж стосунки з партнерами з ЄС і з США.

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», експерт із питань енергетики

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter