Де-факто Конституційний суд зараз займається відвертою дестабілізацією ситуації в країні та розхитує її. Мета зрозуміла: це – спроба змінити владу в Україні, ініціювати щось типу майдану, аби, зрештою, провести дострокові вибори й перезавантажити владу.
У складі нинішнього Конституційного суду України чітко вимальовуються два центри: з одного боку, люди, призначені за часів Януковича, з іншого – люди, призначені за часів Порошенка
Команді Зеленського вдалося відсунути всіх разом представників старої політичної еліти на другий план. Тому цілком логічно, що зараз представники старих політичних сил об’єднуються, аби усунути сильного конкурента і повернути політику у формат до 2019 року, а далі уже у звичний спосіб з’ясовувати стосунки, боротися між собою за владу.
Бенефіціарами дострокових виборів в Україні на даному етапі можуть себе вважати лише такі політичні сили як ОПЗЖ, Європейська солідарність та частково Батьківщина. І, як бачимо, саме вони зараз демонструють найбільшу активність у питаннях довкола роботи КСУ.
У складі нинішнього Конституційного суду України чітко вимальовуються два центри: з одного боку, люди, призначені за часів Януковича (наприклад, чинний голова суду Тупицький), з іншого – люди, призначені за часів Порошенка. Тому легко припустити, що і стара влада (команда Януковича) має зв’язки з КСУ, і Порошенко та його оточення зберігають серйозний вплив на Конституційний суд.
Логіка тут проста: Конституційний суд ухвалює одне за одним дуже контраверсійні рішення, які збурюють суспільство. Розв’язати цю проблему достатньо складно, а в рамках правового поля взагалі важко собі уявити, як це можна зробити. Це провокує постійне суспільне невдоволення, яке потім можна якимсь чином виплеснути на вулицю і, зрештою, очолити цей протест.
Хоча наразі Європейська солідарність діє спільно зі своїм, здавалося б, непримиримим опонентом – ОПЗЖ (це не вперше і хіба востаннє?), це не означає, що у них особливо дружні стосунки – просто зараз збігаються тактичні інтереси
Чому саме зараз? Резонансе рішення було ухвалено Конституційним судом одразу після місцевих виборів. Адже місцеві вибори показали дуже неоднозначні результати. З одного боку, партія влади – Слуга народу – не одержала переконливої перемоги, хоча й, схоже, отримала найбільшу кількість мандатів. З іншого боку, ОПЗЖ і Європейська солідарність теж суттєво підтягнулися. Тому вони можуть вважати, що для них зараз – найбільш оптимальний час, аби взяти владу, бо інакше, якщо затягувати, можуть з’явитися нові політичні проекти. Тут все, як у відомому висловлюванні Леніна, «вчора було зарано, а завтра буде запізно».
Хоча наразі Європейська солідарність діє спільно зі своїм, здавалося б, непримиримим опонентом – ОПЗЖ (це не вперше і хіба востаннє?), це не означає, що у них особливо дружні стосунки – просто зараз збігаються тактичні інтереси. Тому сьогодні й спостерігається повна синхронність їхніх публічних оцінок того, що відбувається в країні: заперечення дій влади щодо КСУ, заклики до протестів, розмови про загрозу диктатури. Що найцікавіше – вони запустили тезу про необхідність проведення дострокових парламентських виборів одночасно. Буквально наступного ж дня після місцевих виборів, тобто 26 жовтня, цю тему почали активно просувати топ-спікери Європейської солідарності, а на днях з аналогічним меседжем звернувся до громадян Медведчук.
Але, думаю, що перезавантаженням парламенту їхні амбіції не обмежаться. Зрозуміло, що в разі, якщо їм вдасться усунути від влади Зеленського і постане питання про проведення дострокових президентських виборів, обидві політичні сили – ОПЗЖ і ЄС – не будуть задоволені, і виграє тільки один. Але тут, як говорив Портос у «Трьох мушкетерах»: «Я б’юся, тому що я б’юся». Очевидно, вони вважають, що зараз головне – включитися в боротьбу, а далі можна буде спробувати поділити ситуацію на двох.
Слід також згадати і про третього потенційного суб’єкта – Батьківщину. Тимошенко підтримує Конституційний суд. Її інтерес полягає в тому, що КС найближчим часом має скасувати земельну реформу, а Юлія Володимирівна планує це використати як гасло для власного повернення в широкомасштабну політику.
Яку ще резонансну тему Конституційний суд може витягнути на поверхню? Проблема полягає в тому, що КСУ може розглядати будь-що і скасовувати будь-що. І цей процес може тривати нескінченно довго.
Втім, Зеленський зіграв на випередження, запропонувавши перезавантажити Конституційний суд. Тепер зв’язати його із рішеннями КС буде важко
Тому Зеленський не захотів грати у запропоновану йому гру. Якщо проаналізувати перші коментарі, які почали з’являтися одразу після рішення КСУ щодо скасування електронного декларування, а, коротше кажучи, антикорупційної реформи, вони зводилися до того, що все скасував Зеленський, тому що він хоче зупинити боротьбу з корупцією. Але потім, коли Зеленський досить оперативно відреагував внесенням свого законопроекту про перезавантаження КС, коментарі змінилися на протилежні: мовляв, насправді це спроба Зеленського встановити свою диктатуру…
Схоже, автори цієї схеми думали наступним чином: вони розбурхають ситуацію через рішення КС, влада швидко відреагувати не зможе, ситуація ставатиме більш напруженою, ненависть до КС вдасться переключити на ненависть до влади і особисто Зеленського.
Втім, Зеленський зіграв на випередження, запропонувавши перезавантажити Конституційний суд. Тепер зв’язати його із рішеннями КС буде важко. І виходить, що опозиції тепер треба захищати КСУ, що вона і робить. Але це дуже слабка позиція, тому що сам по собі цей інститут у нас дуже непопулярний. Усі пам’ятають рішення КС за часів Януковича, рішення КС про третій термін Кучми тощо.
Очевидно, гра в такому вигляді, як її планували від початку автори, не виходить. І це робить історію більш непрогнозованою, в тому числі і для самих ініціаторів цієї кризи, які загнали нас у патову ситуацію: ми не можемо ігнорувати рішення КСУ, але й не можемо його скасувати. Ми не можемо просто поновити дію тих норм, які скасував КС, тому що вони згодом знову будуть скасовані. Крім того, це означає закриття великої кількості кримінальних справ проти корупціонерів.
Тому, очевидно, на нас чекатиме чергове політико-правове рішення, яке, власне, й було запропоновано президентом.
Петро Олещук, політолог, викладач Національного університету ім. Тараса Шевченка
