Українські громадяни десятиліття очікували на закон щодо обігу зброї, який має врегулювати питання видачі та реєстрації вогнепальної зброї, створення реєстру законної вогнепальної зброї, а також впровадження якісного сервісного порядку її придбання.

Українське суспільство, мовляв, "психологічно не готове до володіння вогнепальною зброєю". Чи так це насправді?

Раніше такі ініціативи неодноразово відхилялися. Тому Україна сьогодні чи не єдина країна Європи, в якій немає закону, що обумовлює контроль за обігом особистої вогнепальної зброї. Тобто, ми залишаємося "мисливською країною", а наші західні сусіди пішли у цьому питанні далеко вперед.

Одна з найпоширеніших причин відхилення законодавства про зброю будь-якою владою в Україні була думка про те, що українське суспільство, мовляв, "психологічно не готове до володіння вогнепальною зброєю". Чи так це насправді? Розберімо деякі міфи.

Одна з найпоширеніших думок противників закону про особисту вогнепальну зброю полягає в тому, що злочинці, мовляв, отримають до неї безперешкодний доступ. Відверто скажу: злочинці і так мають ту зброю. Вони уже на крок попереду від цивільного населення, яке не захищене, тому що злочинці ні у кого не питають дозволу на придбання зброї для здійснення своєї діяльності. Для людини з поганими намірами придбати на чорному ринку пістолет - не таке вже й складне завдання. Але скажу так: зупинити злочинця зі зброєю може тільки інша людина, яка є озброєною. Це факт. Інші варіанти зазвичай малоефективні.

Також доволі часто озвучуються побоювання стосовно того, що "наркомани, алкоголіки, психічно хворі" також отримають доступ до вогнепальної зброї, а це, мовляв, призведе до ганебних речей в суспільстві. Як цього уникнути? Відповідь проста: розробити систему дозволів таким чином, щоб максимально викреслити ці речі. Йдеться про попередні психологічні обстеження громадян, які збираються купувати власну вогнепальну зброю, їхнє тестування, про цифровізацію та спільні бази даних, які на сьогодні вже впроваджуються й дозволяють зазирнути у біографію людини.

Зброя - це товар, який має свою ціну, і я скажу одразу - це буде не мала ціна.

Ще один розповсюджений острах - що "мажори" й депутати (на зразок Киви) отримають доступ до вогнепальної зброї. Але факт - вони і так мають ту вогнепальну зброю. Хоча, як показує практика, її можна конфіскувати (знову ж таки, як у випадку з Кивою).

Також доволі розповсюджена думка: якщо цей закон буде впроваджено, одразу ж розпочнеться масова роздача вогнепальної зброї населенню. Однак, як висловилися мої друзі, це так само безглуздо, як і те, що закон про освіту означає масову роздачу дипломів.

Зброя - це товар, який має свою ціну, і я скажу одразу - це буде не мала ціна. Можна подивитися, скільки сьогодні коштує гладкоствольна та нарізна мисливська зброя і приблизно уявити цінові межі. Але в цьому є й позитив - додаткові робочі місця, надходження у бюджет, створення відповідної інфраструктури. Відкриються додаткові бізнес-перспективи для тих, хто займається "тюнінгом" і кастомізацією зброї, а це, своєю чергою, підштовхне й розвиток культури поводження з вогнепальною зброєю. Тобто для держави це тільки позитив.

Та найпоширеніша думка – українське суспільство не готове до володіння вогнепальною зброю в побуті. Мовляв, у випадку прийняття законодавства про обіг зброї, ми перетворимося на Чикаго – з кровопролиттям та масовими розстрілами. Але тут варто звернути увагу на кілька факторів.

Культура поведінки зі зброєю не виникає з вакууму.

По-перше, слід частіше читати новини, адже у нас сьогодні і так час від часу стріляють. І, як правило, в беззбройних людей. А стосовно масових розстрілів, то, за цією логікою, вони в Україні вже давно мали б відбуватися, виходячи з тієї кількості мисливської зброї, що вже є на руках у населення. Та навіть в США масові розстріли - це непересічна подія, тому не варто перебільшувати такі речі.

По-друге, культура поведінки зі зброєю не виникає з вакууму. Культура водіння автомобіля розпочалася в Україні з прийняттям закону про правила дорожнього руху і відтоді постійно вдосконалюється. Те саме – з культурою володіння та користування зброєю. Адже це передбачає і створення навчальних центрів, і приватних тирів, і інструкторської інфраструктури, і попиту загалом, який потягне за собою розробку великої кількості цікавих бізнес-перспектив і для виробників зброї, і для користувачів. Це - створення величезної кількості контенту, який би формував правильне й відповідальне ставлення громадян до володіння зброєю. Наприклад, як на моєму ютуб-каналі.

В комплексі усі ці фактори сприятимуть поширенню та вдосконаленню культури поведінки зі зброєю. Ба більше, ця культура вже розвивається, адже восьмий рік бойових дій на сході так чи інакше створив відповідний культурний попит у нашому суспільстві. Державі лише слід допомогти - підштовхнути у вірному напрямку.

Тож, на мою - власника особистої вогнепальної зброї - думку, закон про зброю в Україні давно на часі, а тим більше - у воюючій країні. В руках адекватної, свідомої, патріотично налаштованої людини вогнепальна зброя завжди буде вірним компаньйоном та захисником. І найголовнішим фактором стримування для злочинця.

Іван Миропольський, полковник, командир Бригади швидкого реагування НГУ