У суботу, 2 жовтня, в столиці планується великий марш "За Київ". Якщо не вдаватися у подробиці того, хто та навіщо долучиться до руху (а частина учасників з політичної тусовки будуть переслідувати свої власні інтереси), основних вимог до міської влади в учасників п'ять. Зупинити будівельне насильство, розробити повністю новий генплан та відмовитися від генплану забудовників, провести реформу транспорту та мобільності, повернути самоврядування та районні ради в зменшених районах, забезпечити чисте повітря і воду. Узагальнено – зробити Київ комфортним для всіх.
Власне, про цей комфорт я і хочу згадати. Точніше, про одну складову комфорту в будь-якому місті – туалетах. Та й то, тільки в одному аспекті. У Києві в цьому сенсі – біда.
Буквально минулими вихідними довелося прогулятися з гостею з Ізраїлю гордістю Віталія Кличка – "скляним мостом" і Володимирською гіркою, пройтися до Андріївської церкви та Пейзажної алеї. За цим маршрутом всього один громадський туалет (хотілося б більше, але що маємо). До честі міста – з недавнім ремонтом. Проте…
Скористатися послугами клозета – справа не з легких. А якщо ти турист-іноземець – то і зовсім нереально. Чому? Розповідаю.
Ціна питання – десять гривень. Але... вони обов'язково повинні бути паперовими та однією купюрою!
Як водиться (в українських реаліях це швидше правило, ніж виняток), на вході в WC вас зустрічає бабуся – божа кульбабка – "оператор туалету". І конкретно на Володимирській гірці вона стежить не тільки за чистотою клозета, але і, так би мовити, здатністю користувачів заплатити за цю, без перебільшення, життєво важливу послугу.
Для оплати тут стоїть диво діждіталізації – спеціальний автомат. Ціна питання – десять гривень. Але... вони обов'язково повинні бути паперовими та однією купюрою! Тобто, дві п'ятірки – вже не варіант. Двадцятка – теж не підходить, оскільки автомат здачі не видає. В принципі, турист, якого притиснуло по нужді, і якому світить лише зганьбитися біля найближчого дерева, готовий заплатити й двадцять, але тут на сторожі – вищезгадана бабуся, яка, як заведена, твердить, що таке "не належить!".
І смішно, і сумно, якщо в охочого скористатися туалетом є заповітна десятка, правда, залізна. Її "розумний" автомат не приймає. Бабуся, яка приставлена стежити за порядком та вправністю правильно вставити купюру в потрібне "віконце" автомата, залізні гривні теж ігнорує. Воно й зрозуміло – бабуся не касир. Залізні гривні на паперові не міняє, чеків не видає, здачі – теж.
Виходу з цієї, без перебільшення, патової ситуації, у відпочивальників на Володимирській гірці немає. Хоча бачиться він у досить простих і, що важливо, логічних діях. Якщо міська влада вже закуповує диво-автомати для оплати таких необхідних послуг (і, без сумніву, не на одну сотню тисяч гривень), то варто передбачити можливість оплати цих послуг різними способами, а не тільки "десять гривень одним папірцем".
Тетяна Урбанська
