В той час, як президент США Дональд Трамп намагався переконати свого молодого «друга» з КНДР відмовитися від ядерної зброї й спокусити його фантазіями про перетворення Пхеньяна на економічну силу, Індія і Пакистан обмінювалися ударами.
І цей випадок достойний вивчення, тому що він добре ілюструє те, що буває, коли країни будують ядерні арсенали всупереч міжнародному протесту. Те, що переговори Трампа з Кім Чен Ином і пакистансько-індійський конфлікт відбувалися паралельно, особливо важливо. Тому що, як сказав один з американських експертів, відповідальний за переговори з Пхеньяном, північнокорейська сторона часто вказувала на Індію і Пакистан як на модель того, що вона сама хотіла б отримати від Америки. Іншими словами, КНДР хотіла б отримати ядерний статус і кращі відносини з Вашингтоном, пише The Atlantic.
Це досить раціональна логіка. Але вона дійсна до тих пір, поки Північна Корея не бере участі в конфліктах на зразок тих, які тривають між Індією й Пакистаном роками.
«Вони дуже чітко заявили. Змиріться з тим, що ми ядерна держава, і ми станемо хорошим другом США. Ви вже так робили з Пакистаном», - пригадав колишній працівник розвідки США Джозеф ДеТрані, який бере участь в переговорах з Пхеньяном.
Читайте такожТрамп розказав, чому перемовини з Кім Чен Ином провалилися
Експерт Carnegie Endowment for International Peace Джордж Перкович теж вважає, що Північна Корея добивається від США такого ж, що у свій час отримала Індія.
«Північнокорейські чиновники сказали мені: Ми збережемо нашу ядерну зброю, а ви скасуєте всі санкції, нормалізуєте відносини й укладете з нами мирну угоду», - пригадав він.
Адміністрація Дональда Трампа стверджує, що головним завданням лишається повна «денуклеризація» Корейського Півострова. Але перед самітом з Кім Чен Ином у В’єтнамі американська адміністрація подала сигнал про те, що короткострокове завдання значно скромніше. Держсекретар Майк Помпео закликав «скоротити загрозу від ядерної Північної Кореї». У свою чергу Трамп зауважив, що «поки немає ядерних і ракетних випробувань, ми задоволені». Якщо мета зустрічі у В’єтнамі – це пошуки мінімізації загрози для США і світу поруч з ядерною Північною Кореєю, тоді конфлікт Індії й Пакистану дає чітке розуміння, як через це може змінити геополітику.
Через два тижні після того, як терорист-смертник атакував конвой індійських служб безпеки, вбивши 40 солдатів, Індія і Пакистан почали дедалі агресивніше поводитися один з одним. У Нью-Делі поклали вину за вибух на Ісламабад і відправили бойові літаки на пакистанську територію для удару по нібито табору терористів. Невдовзі після того Пакистан збив два індійських літаки й взяв у полон одного пілота.
Видання нагадує, що між Індією і Пакистаном виникали численні конфлікти з моменту завершення британського колоніального правління в 1947 році й поділу субконтиненту. Пакистанські прем’єр-міністри й індійські чиновники говорили, що не хочуть ще більшого погіршення ситуації. Але ризик фатальної помилки досі дуже високий попри страхи, що будь-який прорахунок може дати поштовх повномасштабній війні. Така війна була б першим в історії конфліктом між ядерними державами.
Індійсько-пакистанська ситуація ілюструє парадокс ядерної зброї. Адвокати ідеї нерозповсюдження стверджують, що загроза апокаліптичної війни – це причина, чому країнам не варто будувати такий вид озброєння. Але з цієї ж причини країни, такі як Пакистан й Індія, ніколи не відмовляться від своїх арсеналів.
Читайте такожІндія не бачить схожості між її атакою в Пакистані й збиттям індійського літака
Нинішня ворожість між ними породжує страх і питання про те, в який момент Ісламабад і Нью-Делі будуть готові використати свою ядерну зброю. Це висуває на передній план логіку отримання такої зброї, коли держав не сприймають як серйозну силу без неї, а також обмеження їхніх військових можливостей, особливо коли населення готове до війни.
Захід і групи активістів за нерозповсюдження озброєнь були нажахані, коли Індія і Пакистан проголосили себе ядерними державами в 1998 році на тлі загострення відносин між ними. Швидко з’явилися міжнародні санкції. Але впродовж кількох наступних років їх скасували через тактичне визнання нових військових можливостей країн. З тих часів США активно заохочували індійську ядерну програму і виражали занепокоєння через безпеку пакистанського арсеналу.
Відносини між сусідами, які ніколи не були хорошими, лишилися напруженими. Хоча до останніх подій всі труднощі були обмежені політичною риторикою і прикордонними сутичками за виключенням двох особливих випадків. І активісти за ядерне нерозповсюдження часто вказують на ці два випадки: Каргільську війну в 1999 році й військове протистояння після атаки бойовиків в будівлі парламенту Індії у 2001-му. Обидві кризи добре демонструють, наскільки небезпечні конфлікти між ядерними державами.
Читайте такожПакистан обстріляв населені пункти на індійському кордоні
Те, що Індія і Пакистан досі не застосували один проти одного ядерну зброю, не означає, що цього ніколи не станеться. Більшість населення обох країн не пам’ятає конфліктів, до Каргільської війни. Середній вік в Індії – 27 років, а у Пакистані – 23. У індійських ЗМІ домінує твердження, що Пакистан потрібно покарати за підтримку терористичних груп. Уряд в Нью-Делі, зважаючи на тривогу суспільства перед виборами, може наважитися на небезпечні дії.
Разом з тим, наявність в обох країн ядерного озброєння стало причиною, чому сутички між ними не переросли у повномасштабну війну. Попри агресивну риторику ЗМІ й громадянськості в Індії й Пакистані, прем’єр-міністри країн не повторювали її. Хоча країни вважають одна одну екзистенційною загрозою з моменту отримання незалежності. Нью-Делі й Ісламабад сприймають свої ядерні арсенали не просто як гарантію визнання їх важливими міжнародними силами, а і як надійне стримування проти загроз: реальних і суб’єктивних.
І саме тому мало хто вірить, що Кім Чен Ин в КНДР хоч колись відмовиться від ядерної зброї. Тож хоч на зустрічі в Ханої ніхто не говорив про конфлікт між Індією і Пакистаном, його приховані наслідки були все одно відчутні.
