Дивлюся, як наші політики сидять перед камерами і просто ляпають язиками про Україну, про її майбутнє, про народ...
Навіть тварини поводяться більш гідно! Не можу зрозуміти, як половина такої країни могла проголосувати за відвертих бандюганів? Господи, та не вірю я, що в нас така країна!
Я розумію, що “Наша Україна” теж...начудила. Але, люди, не було такого свавілля! З ким пішли домовлятися? З ким? Універсали підписували! Знову ж – заради країни... І що? Ну, що?
Слів немає.
Мені 30 років. Я пашу з ранку й до ночі. Я пишаюся, що батьки виховали мене саме так – коли слова “честь” і “гідність” – для мене не пусті слова. Мені болить майбутнє нашої країни. Болить! Але що від мене залежить? Що? Що ще треба зробити? Коли ні жити, ні працювати не дають спокійно.
Трагедія полягає в тому, що дуже багато молоді – дедалі більше і більше – каже про те, що цю країну треба залишати, бо нічого доброго з неї не вийде.
Невже це правда?
Невже ми котимося “російським шляхом”?
Воля, м. Київ
