Припустімо річ фантастичну: справа Тимошенко не має жодного стосунку до політики – там чистий кримінал, і призначений комп’ютером пан Кірєєв демонструє верховенство права і торжество Закону.
Але поясніть мені, панове судді, прокурори, ківалови і пшонки – а навіщо така срачка-гарячка? Куди поспішає правосудіє, чому воно так дратується, нервує, смикає бровами, коли підсудна затягує справу, повільно читає всі ті томи, звільняє адвокатів тощо?
Ну й що, як зволікає? Хто програє від того, що істина буде встановлена не через тиждень, а через місяць? Чи навіть через рік-два? Яка потреба для суспільства так поспішати? Що тут такого термінового?
…Ото ж бо й воно.
Як не крути, як не виправдовуй цю владу і президента, котрий, як відомо, «виконає будь-яке рішення суду», - а справа ця має виключно політичний характер. Це визнають як прихильники Тимошенко, так і ті, хто за неї ніколи голосувати не збирається. Тільки оцінюють цей процес по-різному. Прихильники обурюються, лаються, а «ненависники» кажуть, так їй і треба, хоча розуміють, що справа зовсім не в газових угодах, а в тому, що їхній кумир на Банковій не бажає бачити її в парламенті.
Не знаю, чим воно все закінчиться. Не знають цього й технологи та куратори цього процесу з Адміністрації президента – усе, на що вони здатні, так це придумувати якісь тактичні ходи. Іноді зовсім безглузді – як то примусити прокуроршу накрутити на голові таку саму косу, як у Тимошенко. Щоб народ потішався і менше думав про політичний підтекст процесу…
Але маю ще одне запитання до Кузьміна-Пшонки, а також їхніх хазяїв із Печерських пагорбів. А чому ви замовкли про справу Кучми? Чому цей пан досі на свободі? Чи, може, відпала політична доцільність?
Олена Ліщинська
