Подивилася відкриття сесії Верховної Ради нового скликання й не знаю: сміятися чи обурюватися. Вибори ж давно закінчилися, а вони вирядилися, прапорцями обставилися, наче школярі з різних класів.
Ліве крило все чорне – костюми, краватки… Це “Наша Україна”. Посередині – білий клин. Спочатку я подумала, що там якесь весілля, а то виявляється Тимошенко своїх у біле “вифарбувала” (мовляв, усі в лайні, а БЮТ – у білому). Праве крило – поголубіло. Це Партія регіонів блакитними прапорцями обставилася. Їй-Богу, наче діти.
Зате на їхньому фоні Президент виглядав досить пристойно. Щоправда, аплодувала йому переважно “чорна” частина (з “Нашої України”), і склалося враження, що текст президентського виступу їм роздали з помітками “АПЛОДУВАТИ”, але говорив він добре. Чіткі, недвозначні формулювання, короткі, зрозумілі речення. Власне, казав, що й мав казати – і про Конституційний суд, який треба якнайшвидше обрати, і про коаліцію (Ющенко дасть згоду на запропоновану коаліцією кандидатуру прем’єра, а отже - і всього складу уряду, якщо уряд складатиметься з тих, хто як єдина команда забезпечить поступальний розвиток України на основі європейських цінностей, якщо він буде здатен згуртувати націю, надати поштовх економічним реформам і забезпечити безумовне дотримання прав та свобод людини). І про мову сказав так, що не придерешся: Україна не відступить від Конституції України, а держава підтримуватиме ті мови національних меншин, що на грані вимирання (мабуть, російську, яка ось-ось “вимре”).
Загальне враження таке, що Президент, хоч як його критикують, залишається єдиною гідною фігурою на владному олімпі.
Ілона Вишинська, м. Київ
