Якщо 2020 рік був роком COVID-19, то 2021-й, попри епідемію, яка триває, буде визнаний роком інфляції. І це не українська проблема, а загальносвітова. Дивіться, що сталося під час пандемії: економіка почала скорочуватися, гроші продовжували друкувати, та ще посиленими темпами. В результаті зараз маємо надлишок грошей. І потрібно, щоб економіка ці гроші в себе, так би мовити, ввібрала. А для цього необхідне зростання всього - зростання економіки, зростання споживання... В Україні ця проблема постане ще гостріше через відкриту економіку, коли дуже багато імпортується і експортується.

Крім того, в такі моменти відбуваються сильні перекоси за цінами практично на все. Тобто, інфляція — це не просто, коли все дорожчає. Додаткова проблема, що дорожчає все нерівномірно і в різний час. Це небезпечна історія для економіки, в якій багато ослаблених підприємств.

Так що ж з цим робити?

Відповіддю на це питання буде: нам потрібна податкова реформа.

Є таке поняття "фіскальний відсоток ВВП". Тобто, яка частина ВВП перерозподіляється через бюджет. Зараз в Україні ця цифра зашкалює за 40%. І це дуже серйозний діагноз.

Світовий досвід такий: якщо країна хоче швидко рости, то цей показник повинен бути не вище 20-25%. У Китаї, наприклад, в період бурхливого зростання, він був 15-20%. У країнах з більш-менш помірним зростанням цей відсоток досягає 35. А ось за 40% – це вже стагнація.

Будь-яка реформа зараз обернеться бюджетними втратами.

Все перестає розвиватися, тому що занадто багато грошей йде на податки і розподіляється через держапарат, а він завжди неефективний. І від цього погано всім: і державі, і інвесторам, і людям.

Але ми так далеко зайшли цим шляхом, що будь-яка реформа зараз обернеться бюджетними втратами.

Разом з тим незрозуміло, яким шляхом ці гроші компенсувати.

Моя думка, що значний ресурс можна було б вивільнити шляхом кардинального спрощення податкової системи, нехай навіть зі збереженням податкових надходжень.

Наприклад, податок на прибуток в Україні створює підприємствам найбільші проблеми. Багато людей не розуміють, що податок на прибуток – це фактично не податок, а позика: купуючи основні засоби, ти як би позичаєш державі. Потім основні засоби амортизуються, і ця позика підприємству повертається (вірніше, віднімається з наступних податків).

Фактично вся (якщо не брати до уваги акциз) податкова інспекція працює на перевірку податку на прибуток. Його специфіка така, що, проводячи інвестиції, модернізуючи виробництва, підприємства все одно повинні платити податок. І це стримує таке необхідне зростання.

Позитивні приклади в цій історії - Естонія і Грузія. У цих країнах немає податку на прибуток, але є податок на виведення капіталу. Цей податок дуже простий і зрозумілий: якщо ти не забрав гроші з підприємства, то ці гроші, не твої, а підприємства. І це логічно.

У нашій країні податок на прибуток — дуже програшна історія.

Часто багато міжнародних експертів кажуть: А чим податок на виведений капітал краще податку на прибуток? В принципі, вони мають рацію - якщо знехтувати інфляцією і мати дешевий кредитний ресурс, то різниці особливої немає. Але цієї різниці немає десь в США, де низька інфляція і дешеві гроші. Де ти дав гроші в борг державі, а потім назад отримав гроші. А якщо ти дав гроші в борг в Україні, то назад отримаєш фантики. Тому що повернення, найчастіше, відбувається через багато років. І інфляція за цей час з'їсть всі твої гроші.

Саме тому в нашій країні податок на прибуток — дуже програшна історія.

Крім того, заміна податку на прибуток - це крок до мрії про нульове адміністрування податків. Система з нульовим адмініструванням влаштована так, що податкова, виходячи з кодифікації платежів, сама нараховує податок і надсилає "квитанцію". Але для цього потрібно, щоб податки були визначені, грубо кажучи, для кожного платежу. Саме такими є, наприклад, податок на виведення капіталу, прибутковий податок і податок на продажі. А ось податок на прибуток і ПДВ цією властивістю не володіють і потребують адміністрування.

Як уникнути втрат бюджету на період переходу? Це окрема розмова. Але якщо хотіти, то придумати компенсатори можна.

Саме такі цілі потрібно ставити перед податковою реформою. На жаль, охочих розгрібати ці авгієві стайні мало, але іншого шляху немає. Все одно Україні, як державі, доведеться цю проблему вирішувати.

Олександр Ольшанський, президент холдингу Internet Invest, засновник цифрового консалтингового агентства "Ольшанський і Партнери", заступник голови виконкому Нацради реформ України