Блогерська "голодна туса", як недоречно у День пам’яті жертв Голодомору підписав вечірку чернівчанина Олександра Заліска ведучий Володимир Остапчук, лише вершина айсбергу всіх проблем, на які ми наштовхуємося, коли раптово занурюємося у цей "новий дивовижний світ" лідерів думок в Instagram.
Табун громадян зі смартфонами і непоганою камерою дісталися мережі і почали, немов за сценарієм якоїсь з серій "Чорного дзеркала", ділитися з іншими своєю рутиною, проблемами, успіхами і порадами. Інша частина суспільства погодилась з роллю глядачів – і щодня з задоволенням слухає та дивиться уповноважених з-усіх-на-світі справ, гортаючи "стрічку" після важкого навчального чи робочого дня. У такому потоці інформації вже складно простежити, а що ж ці лідери думок, власне, розповідають? Чи є в цьому хоч дещиця правди або користі?
Більшості аудиторії така безвідповідальна поведінка блогерів подобається. Мовляв, он цей нонконформіст з муляжем обличчя та теплим SPA посеред гір робить все правильно!"
Як і скандал з TikTok-блогеркою Таїсією Маламан, розголос "голодної туси" закінчився так само: після дивних заяв (це були вибачення, чи ще ні?) іменинника Заліска, низка рекламодавців почали відмовлятися від послуг присутніх на святі блогерів. Заліско відкидав свою причетність до "провокації" 27 листопада, пояснюючи, що мав повне право відсвяткувати свій день народження. Ну звісно ж! Повне право! Українські блогери поводяться так, ніби їхні провали бачать не мільйон підписників, а лише дрібка "хейтерів". А все тому, що ні блогери, ні ті, хто за ними стежать, не чули про інститут репутації й банальну відповідальність. Бо одна справа, коли ти святкуєш день народження у колі друзів чи родини, зовсім інша – коли показуєш це на мільйонну аудиторію.
Інфлюенсери – так українські блогери себе називають, і, на жаль, вони мають рацію, – тут же забувають про сенс цього "популярного слівця". Це насамперед означає, що кожен твій допис (байдуже, чи присвячений він тому, як ти чистиш зуби, а чи – підйому на Кіліманджаро) має вплив на інших: того, про кого "лідери думок", заклопотані у вирі подій довкола себе, насправді забувають – своїх читачів.
Здавалося б, нарешті ми отримали авторів, які зможуть доносити до аудиторії у доступному форматі важливі речі, натомість отримали те, чого боялися: збіговисько некомпетентних осіб
У добу цифровізації культури соцмережі намагаються якось "модерувати" контент таких "знаменитостей": то приховують перегляд кількості "лайків", то забороняють блогерам користуватися "фільтрами". Але такі рішення є радше винятками, у нашу ж стрічку новин потрапляють переважно чиясь "брудна спідня білизна" чи відверті фейки про лікування. Або необдумана реклама якихось російських олігархів і плутанина з країною, у якій ти це просуваєш.
Та обурює армію скептиків навіть не це, а реакція блогера на свою помилку. Врешті, ми – живі люди, навряд чи ми все робимо в цьому житті ідеально. Проте визнавати помилку публічно, вибачитися – це чомусь "інфлюенсери" вважають ледь не злочином. Замість простого: "Вибачте, я справді скоїв дурню" часто чуємо: "А що я таке взагалі зробив?! Це мій профіль! Не хочте – відписуйтеся". Як не дивно, але більшості аудиторії така безвідповідальна поведінка блогерів подобається. Мовляв, он цей нонконформіст з муляжем обличчя та теплим SPA посеред гір робить все правильно!". Дозвольте зауважити, цей "нонконформіст" має мільйонну аудиторію і заохочує її до такої ж поведінки.
У 2021-му у топ десятці найпопулярніших українських блогерів опинилися переважно інфлюенсери, які стежать за модними трендами, пишуть про здоров’я, спорт і догляд за тілом – це "лайтові" теми, на які читач перемикається, гортаючи "стрічку" у смартфоні після важкого робочого чи навчального дня.
Здавалося б, нарешті ми отримали авторів, які зможуть доносити до аудиторії у доступному й розважальному форматі важливі речі (не смійтеся, догляд за шкірою теж є такою темою), натомість отримали те, чого боялися: збіговисько некомпетентних осіб. Наприклад, Софія Стужук з 5,2 млн підписок свого часу зізнавалася, що їла плаценту, бо в ній "багато корисних речовин".
З огляду на зростання кількості блогерів, які все частіше генерують сумнівний контент, обурення іншої частини суспільства, почуття яких цей контент зачіпає, не тільки очевидний і зрозумілий, а й корисний. Бо толерувати маячню означає допомагати цій маячні рухатися далі темними лабіринтами інтернет-"районів" і "міст".
Врешті, українцям, зокрема на прикладі обговорення вчинку того ж Заліска, треба вже навчитися не боятися публічно проговорювати складні теми, які нас тривожать, і було б чудово, якби до цієї дискусії долучилися люди з мільйонами підписників.
