Ми зараз часто чуємо абревіатуру "ІПСО", яка розшифровується як "інформаційно-психологічна спеціальна операція", але почасти її використовують неправильно. Адже не кожен фейк у стрічці фейсбуку чи маніпулятивна новина у західних ЗМІ обов’язково є спецоперацією. Але є і приклади справжніх ІПСО - безпосередньо зараз на наших очах чехи проводять справжній "майстер-клас" з віртуозної дезінформації.

Так, мова йде саме про снаряди, які адміністрація чеського президента Петра Павла та Міноборони країни знайшли десь "за межами ЄС". Точніше, про інформаційну кампанію довкола них, яка набирає обертів.

Але спочатку треба трохи уточнити термін ІПСО, щоб зрозуміти, чим це відрізняється від банальної брехні або будь-яких маніпуляцій з інформацією. По-перше, така спецоперація є саме військовою і тому має на меті головним чином військові цілі. По-друге, виконавцями її також є військові (хоча залучення цивільних фахівців це не виключає). І по-третє – вона повинна мати не лише "інформаційний", але й "психологічний" аспекти (інакше це вже просто "(дез)інформаційна кампанія", а не ІПСО).

Відео дня

Почали застосовуватися такі операції ще задовго до наукового обґрунтування саме цього терміну у 1987 році, який є перекладом англійського PSYOP або "Psychological operation". Можна згадати Леніна, наприклад, чия "антивоєнна" агітація була створена й розповсюджена за допомогою німців і, за деякими даними, японців. І призвела до розвалу російської армії, а згодом і імперії, яку потім той же Ленін зібрав наново.

Взагалі найпершою такою "спецоперацією" можна вважати історію, яку навів Геродот ще у VI сторіччі до нашої ери.

За його словами, скіфи, що на той час жили у Криму, повернулися з багаторічного військового походу, а їхні раби та скіфські жінки підняли повстання й, власне, відмовилися пускати чоловіків додому. Почалася громадянська війна, у якій ані раби, ані, власне, скіфи, перемогти ніяк не могли. Тоді один з вождів запропонував вийти на бій не з короткими мечами-акінаками, а з батогами, щоб бунтівних рабів налякати. І, якщо вірити "батьку історії" Геродоту, повстанці дійсно перелякалися й здалися своїм господарям. Можна ставити цю історію під сумнів через відсутність доказів, але що маємо то маємо – занадто давні справи... Так чи інакше, це типове ІПСО, яке має на меті саме психологічний "удар" по супротивнику.

До чого ж тут інформаційна кампанія про "чеські" снаряди? Все просто. Якщо мова про снаряди та інформацію про них, то це вже точно військова операція.

Якою є її мета? На першому етапі - розповсюдити дезінформацію про постачальника, щоб не потрапити у "бананову пастку", як це нещодавно сталося з Еквадором. Тоді ЗМІ розповсюдили інформацію, що Еквадор готовий передати Україні радянську/російську зброю в обмін на сучасну американську й на гроші (а в країні криза). Кремль тоді почав на Еквадор тиснути всіма засобами, і, зокрема, розпочав "бананову війну" (заборонив купляти місцеві банани – основу еквадорської економіки).

Щоб не підставляти партнерів цього разу, чехи одразу попіклувалися про секретність інформації про постачальників снарядів і створили справжню мережу дезінформації.

Ось дивіться. Спочатку через "анонімні урядові джерела" вони передали західним ЗМІ дані, що постачальником є ПАР. Чи не наступного дня інші, але такі ж анонімні, джерела повідомили, що, ні, "насправді" постачальник - це Туреччина. Трошки пізніше "злили" інсайд, що це Південна Корея. Ще тижнем пізніше повідомили вже про Марокко та Індонезію. І все це через поважні ЗМІ. Масштаб вражає, чи не так?

Це все змушує Кремль нервуватися й провокує чисто психологічну потребу "перевірити своїх", а отже розкрити свої "консерви" та "засвітити" шпигунів, які активізуються у кожній з названих країн, щоб перевірити інформацію з поважних джерел. Але справжнє джерело снарядів не відомо нікому, окрім чехів.

Але це був лише початок. Адже за цією кампанією з дезінформації пішов й другий етап – у Чехії повідомили, що взагалі-то снаряди Україні буде постачати не аби-хто, а справжній "союзник Росії". Радник чеського уряду з національної безпеки Томаш Пояр лише уточнив, що це не Північна Корея (а дарма).

"Тут ключове значення має конфіденційність: ми розмовляємо і будемо розмовляти з ким завгодно, незалежно від їх прихильності чи політичної позиції – за дуже незначними винятками, такими як Північна Корея", - повідомив він.

І хай тепер Путін нервується, бо в нього такий "серпентаріум" союзників, що вони не блимнувши оком встромлять "ніж у спину" росіянам. І знаєте що? Російські ЗМІ та соцмережі почали цілком серйозно обговорювати кандидатів на зраду, серед яких називали Вірменію (яка "призупинила" участь у ОДКБ – російському "НАТО для бідних"), Азербайджан та Казахстан (останні якраз зараз проводять перемовини з НАТО).

Також називали інші пострадянські країни, такі як Туркменістан (який нещодавно підписав протокол про співпрацю з ЄС), а також країни "Глобального Півдня", серед яких частіше говорили про Єгипет, який відмовляється від співпраці з РФ заради кредитів з ЄС, які можуть бути витрачені на оплату зерна з України.

Тобто, чехам було мало просто сховати інформацію про справжнього постачальника. Вони ще й вирішили посіяти розбрат та недовіру серед лояльних до кремля країн.

І це вкрай цікаво. Адже якщо спецоперація завершиться успіхом, ЗСУ отримають снаряди, а постачальник - гроші, і ніхто не дізнається, хто ж він такий.

Це відкриває шалені можливості щодо нарощування таємних закупівель зброї для України. Бо раніше публічні пропозиції країни відкидали, побоюючись помсти Кремля. Навіть якщо спочатку були відкриті до співпраці, як той же Еквадор (заробити на продажі старої зброї ніхто не проти). Якщо ж усе робити таємно, то це "перегортає дошку".

Коли Україна отримає снаряди, і якщо операція залишиться у секреті, то таке чеське ІПСО можна буде вписувати у підручники. По яких треба навчати не лише наших занадто "прозорих" західних партнерів, але й деяких українських посадовців.

Звісно, цілі та засоби у ІПСО можуть бути різні. Чи це батіг, чи це снаряд. Але люди завжди залишаються людьми, зі своїми страхами та інстинктами. Саме на це спирається будь-яке ІПСО, а чеський приклад наочно демонструє, наскільки ефективно можна це робити навіть без залучення якихось супер-сучасних технологій.

Андрій Попов