Діяльність партії "Опозиційна платформа – За життя" (ОПЗЖ) була заборонена Радою нацбезпеки ще 20 березня 2022 року. Її лідера Віктора Медведчука затримала СБУ, а більша частина його послідовників перейшла на бік ворога. Днями офіційно припинила своє існування і фракція ОПЗЖ у Верховній Раді. Проте, не гаючи часу, представники ОПЗЖ в парламенті "перевзулись" у депутатську групу "Платформа за життя та мир". Таким чином, хоча скорочення чисельності парламентської фракції ОПЗЖ (у складі залишалось лише 17 нардепів) дозволила її автоматично ліквідувати, проросійські нардепи не втратили своїх мандатів. 

Найбільш легітимним способом зупинення діяльності ОПЗЖ, партії Шарія та інших подібних є тільки рішення суду

Фактично, вони перетворились на позафракційних та продовжуватимуть свою діяльність у Верховній Раді. Навіть у разі дострокового припинення повноважень депутата-списочника, Центральна виборча комісія буде зобов'язана визнати наступного за партійним списком ОПЗЖ - новообраним. Адже є результати парламентських виборів 2019 року, від яких ми нікуди не дінемось.

Далі виникає лише питання щодо того, до якої фракції чи групи приєднається новообраний депутат. Скоріше за все, такі депутати також залишатимуться позафракційними. 

Важливо наголосити, що ОПЗЖ або партія Шарія (представники якої хоча й не потрапили до Верховної Ради, на місцевих виборах обиралися до місцевих рад) були утворені не вчора. Їх можна було заборонити дуже давно, проте ніхто цього не робив.

Сьогодні швидко запобігти проходженню до Верховної Ради наступних за списком членів ОПЗЖ, на жаль, не вийде

Сьогодні  рішення РНБО про заборону ОПЗЖ, затверджене указом президента. З точки зору закону, воно є сумнівним. Адже, на мою думку, воно не ґрунтується ані на Конституції, ані на законі. Проте дуже добре, що в указі президента йдеться про необхідність звернення Міністерства юстиції до суду.

Найбільш легітимним способом зупинення діяльності ОПЗЖ, партії Шарія та інших подібних є тільки рішення суду. І тут важливо шукати не популістських шляхів, а легітимних. В позові мають бути наведені факти про систематичну співпрацю депутатів цих політсил з агресором та окупантом - Російською Федерацією. Тож вже сьогодні, швидко запобігти проходженню до Верховної Ради наступних за списком членів ОПЗЖ, на жаль не вийде. Спочатку ця партія має бути заборонена в судовому порядку. Причому, такий спосіб одразу унеможливить оскарження заборони. А саме рішення суду буде позитивно сприйняте Європою.

Ще один момент - після судової заборони партій слід змінити й Виборчий кодекс України. Зокрема, є сенс більш детально виписати підстави для відмови в реєстрації кандидатів. Адже люстрація можлива лише щодо призначення на адміністративні посади. Коли ж мова йде про вибори, ані Конституція, ані міжнародні стандарти – Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, Європейська конвенція про захист прав та основоположних свобод 1950-го року, Венеційська комісія Ради Європи тощо - не можуть заборонити балотування чи голосування певних категорій осіб. Тому в законі можна виписати хіба що легітимну підставу для відмови ЦВК в реєстрації у разі виявлення проросійської програми кандидата.

Проте абсолютно заборонити колишнім депутатам від ОПЗЖ чи Партії регіонів утворити нову партію з іншою назвою - неможливо. Хоча б тому, що це може бути оскаржено. Та й взагалі такі заборони – повернення до часів  Конституції УРСР 1919-го та 1929 років, яка забороняла мати виборчі права певним громадянам. Тому заборона – шлях в нікуди.

Виключно український виборець має вирішувати, кого обирати владою. Це питання рівня політичної та правової культури. 

Андрій Магера, юрист, екс-заступник голови ЦВК