У мережі розгорівся скандал довкола АТОвця Олексія Петрова через його доньку, яка, як виявилося, у 2004-2016 роках, під час війни на Донбасі, працювала в Росії, а тепер начебто обіймає посаду у «Прозорро».
І зараз постає питання – чи потрібно вживати якихось заходів стосовно кандидатів на державні посади, якщо вони самі або їх родичі були пов’язані з Росією, працювали там або висловлювалися на підтримку дій російської влади? Як діяти щодо них?
Це складна ситуація – як вчинити з такими людьми у ХХІ столітті у вільній демократичній країні. Проте формально донька цього військовослужбовця не порушувала законодавства України.
Є два способи, як діяти державі та суспільству в таких випадках.
Перший – громадський вплив на структури, які приймають людей із таким минулим на роботу. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки немає практики, щоб людину, яка була замішана в історії харасментом, викидали за це з роботи. Проте люди, які мають у своїй біографії певні неприємні сторінки, розуміють, що влаштуватися на достойну роботу їм буде непросто, бо своєю репутацією вони вдарять і по репутації компанії чи структури, яка їх приймає.
Цей варіант тиску є найбільш ліберальним.
Другий – законодавче врегулювання таких ситуацій. Я вважаю, що в Україні потрібно прийняти відповідний закон – закон про антиукраїнську діяльність, де дуже чітко мають бути прописані випадки, які можна класифікувати як антиукраїнську діяльність. І нехай би цей закон не був вічний, нехай би він діяв років п’ять…
І зараз постає питання – чи потрібно вживати якихось заходів стосовно кандидатів на державні посади, якщо вони самі або їх родичі були пов’язані з Росією, працювали там або висловлювалися на підтримку дій російської влади? Як діяти щодо них?
Які ризики створюють такі люди, якщо вони потрапляють на державну службу? Передусім – репутаційні ризики для тієї структури, в яку їх беруть на роботу, незважаючи на їхнє минуле. Напевно, якби ця пані не була професіоналом, її б не прийняли у «Прозорро».
Звичайно, коли суспільство дізнається про таку людину, її попередні дії і компанію, в якій вона працює зараз, на неї починається певний тиск, і цілком зрозуміло, що це може позначитися і на якості її роботи – складно нормально працювати, коли тебе матюкають у соцмережах.
Щодо ворожої діяльності... Передусім російських агентів в Україні і так достатньо, і не всі вони ведуть у соціальних мережах антиукраїнську діяльність, залишаючи відповідні дописи – принаймні для того, щоб не «палитися». Якби цей скандал був пов’язаний із працівником СБУ, розвідки чи якихось подібних державних структур, це було б неприпустимо. Такі структури просто зобов’язані самі не допускати подібних історій і розбиратися з ними ще на рівні прийняття рішення про те, беруть вони цю людину на роботу чи ні. Принаймні таких скандалів ми не бачимо зараз, тож, напевно, вони це роблять.
Щодо ворожої діяльності... Передусім російських агентів в Україні і так достатньо, і не всі вони ведуть у соціальних мережах антиукраїнську діяльність, залишаючи відповідні дописи – принаймні для того, щоб не «палитися»
Щодо інших компаній, де потрібен, в першу чергу, професіоналізм, мають діяти ті засоби, про які я сказав вище. Потрібно чітке законодавство.
Претензій до самого Петрова я не розумію. Якби його донці було десять років, це була б одна справа, і претензії до нього можна було б висувати, бо він як батько ніс би відповідальність. Але якщо вона вже доросла людина, до чого тут він? Чому він має відповідати за її дії? У нас багато людей, діти яких живуть у Росії і налаштовані далеко не проукраїнськи – чому батьки мають за це відповідати?
Тож ця історія жодним чином не повинна відбитися, по-перше, на Олексієві Петрові, а, по-друге, на самій компанії «Прозорро», де начебто зараз працює його донька. Якщо цю дівчину викинуть з роботи, то – за якою ознакою? За допис у Фейсбук? У нас немає такого закону, ми, слава Богу, не в Росії живемо. Знайдуть якусь статтю, за якою її звільнити, просто щоб задовільнити громадськість? Вона тоді цілком обґрунтовано може звернутися до суду. І почнеться інша історія.
Претензій до самого Петрова я не розумію. Якби його донці було десять років, це була б одна справа
Ситуація складна. Ще раз повторюся, якби був закон, який би врегулював цю ситуацію, тоді було б зрозуміло, як вчинити.
Крім того, хочу зазначити ще один момент – у таких людей, у молоді, відсутнє почуття відповідальності за свої слова. Вони – нелякані. Я народився за радянських часів, тож пам’ятаю, що за слово чи за напис можна було легко отримати реальні проблеми. Тому у мене є розуміння, що я несу відповідальність за кожне слово. А молодше покоління не розуміє цього. Дівчина сама мала б розуміти, яку реакцію можуть викликати її дописи у соцмережі. Всі ж знають, що у Фейсбуці не можна використовувати слова «нігер», «жид» і т.д., бо тебе просто забанять. От мають бути складені такі самі правила, щоб люди, що подаються на посаду на державній службі, розуміли, що, наприклад, називати українських військовослужбовців «вбивцями» не можна, це злочин. Тоді простіше стало б усім і одразу.
Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій
