Ми будемо сумувати за 2020-м роком, попри всі проблеми / Flickr/TheeErin

Більшість з нас в будь-які часи здатен тримати в голові суперечливі думки. Це основна умова для того, щоб хоч щось було зроблено. Коли треба виконати навіть якесь тривіальне завдання, перша реакція майже завжди - це думка в дусі "я не хочу цього робити". Але потім з'являється інша: "Я дуже хочу, щоб це було зроблено".

Перехід з першого стану в другий вимагає внутрішньої роботи. Треба подумати, як чудово буде опинитися на "іншому боці" від цієї перешкоди. Можна уявити, що буде, якщо просто припинити щось робити. І що це за людина, яка не може помити той посуд?! Весь цей механізм яскраво спрацював, коли з'явилися новини про ефективну вакцину від Оксфордського університету і компанії AstraZeneca. Про це пише оглядач The Guardian Емма Брокс.

Читайте такожThe Economist: В 2021 році буде десять тенденцій, за якими особливо варто стежитиНа думку спали одразу три протилежні думки. Нарешті кінець пандемії на горизонті. Рівень зараження між тепер і моментом появи щеплень буде зростати, а ще багато людей помре. І найбільш бентежна думка: "Я не впевнена, що хочу повертатися в світ".

"Майже точно можна сказати, що в німецькій мові десь є складне слово, яке означає очікування майбутньої ностальгії. Одні відчувають це, дивлячись на дітей. Я дивлюсь на своїх зараз, коли вони роблять перші звершення, і переживаю спазм, який схожий на втрату. Звісно, десь у невизначений час у майбутньому цей період буде займати величезну кількість місця на жорсткому диску мого серця. Мені буде сумно через все, що прийшло і пішло. Інтенсивність цього періоду, який пролітає так швидко, що тяжко втриматися, буде, я знаю, мати інший вигляд через 10 чи 20 років", - пише автор.

Такі ж відчуття виникають в очікуванні наступного року й неминучого відновлення так званого "нормального життя. Там так багато речей, які з радістю хочеться повернути: здатність подорожувати і бачитися з родичами, прості задоволення, такі як зустрічі з друзями на келих без думок про те, що "ця слабкість вб'є мене". Діти знову підуть в школу. Можна буде читати новини без страшних оновлень кількості смертей і фотографій, на яких люди помирають від COVID-19 на самоті в лікарняних палатах.

Читайте такожPolitico: Лікарів Італії цькують і називають "терористами" за те, що вони "вигадали" коронавірусАле під усім цим є ще щось, що трохи схоже на страх. Напевне, існують люди, які зістрибують з ліжка кожного ранку, сідають за кермо й їдуть стрімголов у вир свого дня. Є й ті, а таких, цілком можливо, навіть більшість, у кого будь-якому виконанню щоденних справ передує довгі переговори зі своєю втомою.

Під час пандемії скасовані зустрічі, відсутність подорожей, нескінченні можливості уникати людей, яких ви трошки не любите, а також щоденне алібі не ходити в душ були жахливими, дезорієнтували, наводили депресію й навіть могли спричинити паніку. Але варто визнати: деякі аспекти всього цього були втіленням і виправданням наших найзаповітніших мрій.

""Я хочу бути в оточенні людей, які не хочуть, щоб я говорила", - написала мені подруга одного дня. Ми не розмовляємо по телефону. Це вимагає надто багато зусиль. І я добре розумію, про що вона. Через кілька днів після того у мене була робоча зустріч в Zoom - жахливе нав'язування, яке вимагало відкопати мій веселий вираз обличчя, але водночас дозволяло з'явитися з немитою головою. Інша людина під час дзвінка була менш ніж за 5 миль від мене, в Брукліні. І той факт, що не потрібно було спускатися в метро, щоб побачитися з колегою, здавалося божим даром", - йдеться в статті.

Читайте такожAtlantic Council: Україна може винести урок з нової перемоги АзербайджануАвтор пояснює, що суть конфлікту між бажанням і водночас небажанням повертатися до старого життя - це звичайна десоціалізація. Цілий рік життя з болем, яке принесло стримування смертельної хвороби, зробив свій внесок у загальне відчуття уразливості, яка не має ніякого відношення до пандемії.

"Тепер думка про те, щоб сісти на 5-годинний рейс і виконати обов'язки за 3 тисячі миль від моїх дітей, - це щось немислиме. Що як літак впаде? Як я можу взяти на себе ризик, коли сама ідея небезпеки, на спростування якої ми витратили стільки часу, була повністю реалізована й виявилася реальною?" - пише автор.

Це мине. Через рік, якщо нам пощастить, більшість з нас повернеться до звичного темпу. Цей період буде здаватися чимось далеким, абсурдним, а тому й предметом величезної ностальгії. Не тому, що все, що сталося, було чимось хорошим, а тому що це був єдиний такий випадок. 2020-й рік був жахливим з багатьох точок зору. 

"Але знаючи про те, як він позначиться на нас з часом, маленька частинка мене не хоче, щоб він закінчився", - пише автор.

Вас також можуть зацікавити новини:

Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі УНІАН ІноЗМІ