На жаль, суспільство, попри протести активної його частини, вже звикло до дивних закупівель, які відбуваються на рівні міністерств, відомств, держкомпаній, місцевих рад та комунальних підприємств. І окрім інформаційного розголосу, дієвих інструментів протидії неефективному витрачанню коштів наразі немає.
Водночас через те, що у системі Prozorro обліковуються десятки тисяч оголошень про тендери, виявити всі сумнівні закупівлі банально немає фізичної змоги. У фокус уваги потрапляють лише найгучніші історії, на кшталт спроб ректора Львівського університету ім. Івана Франка Володимира Мельника замовити реконструкцію басейну ВНЗ на суму 22 млн грн. При цьому цікаво, що за ректорства Мельника флагманський університет Заходу України випав з першої п'ятірки ВНЗ України, поступившись Сумському державному університету.
Показово, що методи ректора ЛНУ ім. Івана Франка фактично перейняв його син Денис Мельник, який намагається у змові зі своїм партнером Станіславом Луговським переписати на себе частку мережі лабораторій "Ескулаб", яка належить Сергію Дядюшку.
"Не дивно, що при таких методах сімейних підрядів саме за його часів ректорства [Володимира Мельника] університет з тріском вилетів з ТОП-3 кращих ВИШів країни. За іронією долі його син зробив те саме: загнав "Ескулаб" з ТОП-3 лабораторій на ринку України в мінусовий бізнес, який ризикує зникнути з ринку", – коментує цю ситуацію політичний експерт Володимир Мартиненко.
Корпоративний конфлікт навколо "Ескулабу" виник одночасно із початком повномасштабного вторгнення. Тоді лабораторія опинилася на межі існування, коли Мельник та Луговський виїхали за кордон і не спромоглися забезпечити виплату заробітних плат працівникам лабораторій, левова частка яких – самотні жінки з дітьми. Після певної стабілізації безпекової ситуації, після вигнання росіян з Київщини, Чернігівщини, Сумщини, між Дядюшком з однієї сторони та Мельником і Луговським з іншої виник новий конфлікт, пов'язаний з небажанням останніх підтримувати роботу благодійного фонду "Ескулаб", який надає підтримку Збройним силам України та українцям, які постраждали від російської агресії. Наслідком конфлікту стало те, що Мельник та Луговський вирішили незаконним шляхом змінити статут господарського товариства, привласнивши собі частку Дядюшка. Останньому також був заблокований доступ до фінансової звітності та CRM-системи компанії, завдячуючи родинним зв'язкам Луговського з керівництвом компанії "МЗ-Груп", яка надавала IT-підтримку мережі лабораторій "Ескулаб". Станом на сьогодні корпоративний конфлікт перебуває у гострій фазі, внаслідок чого діяльність лабораторії у певних регіонах країни заблокована, а пацієнти досі не можуть отримати результати аналізів (які вже протерміновані).
Ситуація, коли контролюючі органи не можуть протидіяти рейдерським діям, а бізнесмени залишаються сам на сам зі своїми проблемами, змушує шукати нові інструменти захисту законних прав і інтересів. Бізнес-середовищу та громадянському суспільству потрібно пропрацьовувати механізми створення інституту бізнес-репутації, який функціонує у багатьох країнах світу.
"Як Україні позбутися неякісних управлінців, які руйнують усе, до чого дотягуються їхні руки? Попри зусилля держави із боротьби з цим явищем, багато компаній продовжують стикатися з незаконними захопленнями, що підриває довіру до правової системи і відлякує інвесторів. Ми, як країна, яка прагне до європейських стандартів, потребуємо ефективних механізмів захисту підприємців та інвесторів від тих, хто вважає за краще діяти протизаконно.
У зв'язку з цим давно назріло питання про створення інституту ділової репутації як мінімум у приватному підприємництві. Це дало б змогу ефективно боротися, зокрема, і з рейдерством. А також створювати та підтримувати базу даних про компанії та індивідуальних підприємців, які були помічені в рейдерських захопленнях. Як наслідок це мінімізує ризики для інших бізнесменів", – зазначає політолог Микита Трачук.
Очевидно, що країні потрібні перезавантаження на всіх рівнях публічного управління, як і очищення бізнес-середовища від недобросовісних ділків. Кожен місяць, кожен квартал затягування часу призводить до послаблення країни, до зменшення її фінансових та збройних можливостей здійснювати спротив агресії. І якщо на рівні центральної влади такі процеси почалися, то на всіх інших рівнях, схоже, немає усвідомлення гостроти та актуальності проблеми.
