Думка
В одному із пристоличних містечок на святкування дня народження Шевченка трапився чи то збіг обставин, чи свідомо влаштоване переплетення подій, яке примусило на мить заціпеніти і дещо по-іншому поглянути на українські реалії.
Щороку в цьому місті на 9 березня влаштовується урочиста хода до погруддя Шевченкові. Пройшовши центральною частиною, святкова процесія у складі державних мужів, депутатів, активістів громадських організацій, посланців шкіл і всіх тих, кому небайдужа постать Тараса Григоровича, зупиняється біля пам`ятника Кобзареві, виголошує промови різного ступеня щирості, а потім прямує в актовий зал міської Ради на урочистий концерт.
Минулої неділі було інакше, і в цій інакшості, даруйте, авторові вчувається певний символізм. Моросив дощ, однак концерт тривав просто неба. Що не пісня, то все меншою була аудиторія, яка не в силах була стояти під негодою. А поруч, через дорогу, в залі міської Ради тривала проповідь однієї із сект, що заполонили це місто. Як і десятки, а, схоже, вже і сотні інших. Назва Секти, погодьтеся, не відіграє ролі - йменуватимемо її просто Сектою, а пастора - Пастором. Всі спроби домовитися із Сектою щодо використання зали міськради цієї неділі зазнали невдачі. Проповідники Секти були непоступливими.
Тож госпели, приємна музика, харизматичний пастор, драйв, переповнений екзальтованою молоддю зал. А навпроти, під дощем, - розрізнена групка хористів у жупанах, депутатів від партій, що йменуються "національно-демократичного спрямування" і збирають на виборах в кращому випадку відсоток-два, місцевих поетів і поетес, бібліотекарів та школярів, яких марно утримують від розбігання по домівках учителі.
Невже це новий символ нашого сьогодення? По один бік дороги - купка українців, який відмовили у використанні актової зали органу місцевого самоврядування, святкує під дощем день народження Кобзаря, а по інший - українці-сектанти у тій же залі доходять до екстазу під завивання екзальтованих пасторів.
І приміщення це, повторююсь, належить органу місцевого самоврядування, який, за визначенням, мав би сприяти впровадженню державної політики, а натомість, віддавши зал Секті, обмежився протокольним виступом заступника міського голови.
І нікого не турбує той факт, що у мирському житті Пастор Секти - працівник міськвиконкому по роботі з молоддю. Робота, судячи по наповненню зали і місцевої газети, і пропагандистським наметам по місту, налагоджена ефективно.
І таємницею Полішинеля є те, що Секта активно готує на наступні вибори міського голови свого представника (ймовірно, того ж Пастора), який має шанси перемогти на хвилі мережевого релігійного маркетингу. Після того, що трапилося у Києві, такий перебіг подій у довколишніх містечках стає реальністю.
Службові телефони міськради можна знайти у на сайті іншої Секти - міський чиновник, який є її активним членом, не гребує наводити їх у якості своїх особистих координат. В цій державі таке можливо.
Мовчать всі, обмежуючись шепотом на кухнях. Політики місцевого розливу вже знають - відкрито виступиш проти Секти, вона розітре тебе на порох засобами того ж самого мережевого маркетингу і зі смаком виплюне кісточки на наступних виборах.
…..Один із знайомих сектантів згодом розповів, що Пастор зімпровізував у проповіді у той момент, коли учасники ходи покладали квіти до пам`ятника - їх добре було видно із вікон. Вказуючи рукою на залишки нацдемократів, котрі мокли під дощем, він пообіцяв пастві, що прийде час - і ці заблудші вівці будуть навернуті до Царства Божого.
Станіслав Голубенко
