Думка
Скандал навколо згвалтування українських дітей перетворився, на жаль, у простий передвиборний жупел. Тепер шукають не винуватців і не причетних – шукають учасників.
Спочатку було ніби просто: жінка написала заяву про злочинну діяльність чоловіка. Потім зробилося складніше: цю заяву правоохоронці не захотіли розглядати. Потім – ще складніше: розглянули, але спіткнулися. Почали з’ясовувати, наскільки заява правдива. Почали, і – тут усе й розгорнулося.
Що насправді було з нещасними дітьми, намагається вирішити міністр Луценко. Ніби до розслідування прилучилася прокуратура. Але її дії теж непевні – з огляду на шум, який піднявся навколо справи. Більше того, прозвучала інформація про «руку Москви». Цю руку не знайшли, але ж озвучили. А заодно згадали про «антимосковську» руку Бориса Березовського.
Справу й справді почали розплутувати, але якимось дивним чином. Насамперед посадовці виступили з заявами, відозвами чи іншою мішурою, аби не виглядати байдужими. Міністр пообіцяв, президент призначив, депутати зробили вигляд, що ухопилися за кинджали-картки.
А результат дешевий. Якимось чином вийшло так, що жінка, мачуха зґвалтованих дітей, не знає і не бачила зґвалтування. Як би там не було, з чоловіком вона якось жилось багато років, до того ж усі відповідні служби надали дозвіл на усиновлення дітей. Коли нещасна жінка «нарешті розгледіла», почала звертатися до усіх відповідних органів, але ніхто не відповів на звернення.
Нарешті правоохоронці прокинулися і почали діяти. Жінка стверджує, що тільки за участі її нового коханого – працівника фонду Бориса Березовського. Фонд пана Березовського це спростовує. Але делікатно так, намагаючись повісити усю провину на чоловіка і недбалі правоохоронні органи.
Спочатку все було якось ніби спокійно. Тільки підлеглі Березовського виразили незадоволення з приводу виступів правозахисника Едуарда Багірова. А вийшло так, що пан Багіров висловив своє здивування з приводу розгортання скандалу, мовляв «спершу були спроби розбестити дітей, потім – зґвалтування, а потім з’явився священик, згодом депутат – один, потім ще кілька»…
Люди Березовського висловили подив з приводу виступів Багірова. Самі собою ці висловлення Багіров мав десь там. Але якщо розібратися, робиться геть цікаво. Спочатку великий і жахливий, як казковий чарівник, Березовський тихенько так вливає гроші у передвиборчу кампанію Ющенка. Оголосивши Ющенка «найпоряднішим українцем», підняв його над усі висоти.
Нині зробилося цікавіше. Ющенка як політичної сили немає. Зате з небуття вискакує несподіваний Омельченко (той, котрий Григорій) з викривальними заявами. Щиро сподіваюсь, що «колишній слідчий» справді став на захист дітей. Але картину спотворив ще один виступ: з флангу зайшов регіональний депутат Вадим Колісниченко. З такими ж заявами, що й у Омельченка.
Заяви виявилися простими. Слідом за коханкою представника Березовського у педофілії почали винуватити усіх підряд – і нардепів, і журналістів, і попів. Словом, пішли мазати широким квачем. Усіх – без розбору. Бідолашний Омельченко спробував був перевести все у правову площину, але відбувся лише обіцянкою «зламати шию тому, хто вилив інформацію у ЗМІ». Цікаво було б подивитися. На все: і звертання шиї, і знаходження винуватця. А головне – на ідеолога цього паскудного дійства.
Березовський же тут ні до чого. Його людина суто випадково виявилася причетною до скандалу. Ну, покохав жінку. Ну, запропонувала вона йому квартиру у обмін на (чи то інформаційну, чи то ідеологічну) підтримку. Може, не квартиру, може, кохання.
Але одна справа – кохання, інша – вибивання з передвиборів «багнетів» кандидата в президенти. Утім, багато хто з чоловіків, напевне, охоче поміняє далекого президента на близьку жінку. Навіть якщо за нею куриться примара Березовського.
Микола Корпаченко (Центр оперативного журналістського реагування)
