Президент України Віктор ЮЩЕНКО своїм Указом присвоїв звання Герой України з врученням ордена Держави голові Всеукраїнського товариства політичних в`язнів і репресованих Євгену ПРОНЮКУ.
Як зазначається у документі, Є.ПРОНЮКА нагороджено “за громадянську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, плідну громадсько-політичну діяльність на благо України”.
Указ розміщено на офіційному сайті глави держави.
Довідка. ПРОНЮК Євген Васильович народився 26 вересня 1936 року в с. Хом’яківка, Тисменецького р-ну, Івано-Франківської обл. в сім’ї коваля, учасника підпілля ОУН-УПА. У 1947 р. після депортації сім`ї в Казахстан і смерті матері ріс у дитячих будинках. У 1952 р. утік, дістався до Києва, де влаштувався робітником на завод. Працював токарем, електрозварювальником, контролером ВТК, одночасно навчався у вечірній школі. 1957-62 навчався на філософському відділенні Київського державного університету ім. Т.Шевченка. З 1962 - науковий співробітник Інституту філософії АН УРСР.
З кінця 50-х - учасник національно-культурного, національно-визвольного руху. Розповсюджує літературу нелеґального українського самвидаву.
1964 написав для самвидаву статтю „Стан і завдання Українського визвольного руху“, пізніше вилучену КДБ при арештах багатьох опозиціонерів у серпні-вересні 1965. Починаючи з 1963 р. Пронюк тісно співпрацював з Іваном Світличним. Після масових арештів у січні 1972 р. Пронюку вдалося з В.Лісовим видати 6-й номер „Українського вісника“, щоб цим відвести звинувачення від Вячеслава Чорновола.
Пронюк був заарештований у 1972 р., звинувачений в антирадянській агітації і пропаганди за ст. 62 ч. 1 КК УРСР. Засуджений Київським обласним судом на 7 років таборів суворого режиму і 5 років. заслання. Утримувався в таборах №№ 35, 37, 36 Пермської обл. Брав активну участь у боротьбі політв’язнів за свої права. Відома місячна голодівка в 35-й зоні пов’язана з відстоюванням прав П., переслідуваного КДБ в таборі. Заслання відбував у Казахстані.
Повністю відбувши термін, у квітні 1984 р. повернувся в Київ. У 1988-му взяв участь у створенні Української Гельсінкської Спілки (УГС), був членом її виконкому. Того ж року, як член ініціативної групи, створював Український „Меморіала“ ім. В.Стуса.
У 1989 р. ініціював створення Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, установчі збори якого відбулися в Києві на Львівській площі під небом і звідтоді його незмінний голова. Був серед організаторів Народного руху України (НРУ). У 1990 р. - один з фундаторів Української Республіканської партії, усі ці роки — член її проводу.
У 1994 р. обраний народним депутатом України.
Нагороджений медаллю Т.Шевченка „За віддану працю для добра всього українського народу та жертовний вклад на визволення України та підтримку свободи всім народам світу“ Спілки Визволення України (1977), почесним орденом „Січовий Хрест“ (1995), орденом Угорщини „Хрест за заслуги“ (1996), орденом „За заслуги“ III ступеня (1996).
За матеріалами сайту Української Гельсінкської групи
