Фонд гарантування вкладів фізичних осіб мав би відшкодовувати вклади не за фактом банкрутства банку, в межах фіксованої суми, а за фактом самого неповернення депозиту.
Таку думку висловив в своїй статті в тижневику «Дзеркало тижня» (№16(744), 30 квітня - 15 травня) кандидат юридичних наук Кирило МОЛОДИКО.
«Фонд, який не гарантує цього, просто не потрібен. Звичайно, це вимагає повної ревізії системи вкладів, які банки сплачують до фонду, але такою є плата за реальний захист вкладників», - зазначив він.
За словами К.МОЛОДИКО, система гарантування банківських вкладів в Україні була побудована з самого початку концептуально неправильно, а під неправильну концепцію було виписано і законодавство.
«У результаті в законі «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб» ми маємо виключно «мирний» спосіб відшкодування вкладів через фонд тільки у разі банкрутства банку», - відзначив експерт.
Банківське законодавство і правозастосувальна практика пов’язують таке банкрутство з попередньою багатомісячною діяльністю тимчасової адміністрації, пояснив К.МОЛОДИКО. При цьому адміністрацію призначає не суд в оперативному порядку з подачі комітету кредиторів, які зацікавлені розібратися в тому, що сталося з банком, і відновити його роботу, як у разі інших підприємств, а Національний банк, уточнив експерт.
«За що банкам такі привілеї? І яка різниця для вкладника, оголошено банк банкрутом чи ні, якщо він просто не видає вкладів, і все, а вкладника підвішують на багато місяців у цілком невизначеній ситуації?» - зазначив К.МОЛОДИКО.
На його думку, не було створено хочь якогось захисту від ситуації, коли вклади побажали б забрати більше певного відсотка вкладників.
«Сподівалися на те, що, може, цього не станеться. Однак посилання на те, що такий розвиток ситуації неможливо було передбачити, просто несерйозні, тому що в літературі з історії фінансів повно прикладів сплесків масового бажання населення вилучити свої депозити з банків», - констатував експерт.
Ще однією концептуальною помилкою, пов`язаною з діяльністю фонду, на його думку , є те, що він покриває тільки вклади фізичних осіб (і те лише в непідприємницькій їх частині).
Водночас держава зобов’язала юридичних осіб проводити всі свої розрахунки через комерційні банки, по суті, заборонивши їм розрахунки готівкою вище певної суми в день і, більш того, тримати готівку у власних касах вище певної суми, пояснив експерт.
«Та якщо держава адміністративно зобов’язує юридичних осіб тримати їхню власність у комерційних банках, то вона має так само адміністративно гарантувати їхнє збереження там і негайну доступність, інакше це чистої води шахрайство з боку держави», - вважає він.
Експерт переконаний, що якщо держава не може або не хоче гарантувати збереження грошей в приватних комерційних банках, вона зобов’язана зняти обмеження на розрахунки готівкою між підприємствами і скасувати для них всі ліміти на залишки готівки у власних касах.
«Тому в гарантуванні банківських вкладів ухил слід робити зовсім не на фізичних осіб, а на юридичних. А коли вже береться зобов’язання гарантувати вклади (і фізичних осіб, і юридичних), воно має забезпечуватися реально. Банківська система, в якій негайний доступ до грошей, вкладених у банки, нічим не забезпечений, просто не має права на існування», - наголосив К.МОЛОДИКО.
