Політика Володимира Путіна парадоксальна. З одного боку, у нього дуже багато проблем, які можна було б полегшити завдяки покращенню відносин із Заходом. А з іншого – він продовжує агресивну політику, націлену підірвати західні інтереси, а особливо американські. Як це можна пояснити?
Про це в статті для American Interest пише колишній посол США в Україні Джон Хербст. Він зауважує, що у Путіна багато проблем. Його слабо прихована війна проти Україні зайшла в глухий кут і не підірвала уряд в Києві. А росіянам не подобається, що російські солдати воюють в Україні. Тим часом, економіка РФ ледве зростає навіть попри те, що ціна на нафту зросла до 80 доларів за барель. Все більше його друзів-олігархів потрапляють під тиск західних санкцій, що дорого обходиться економіці, яка втрачає щонайменше 0,5% ВВП щороку. Рейтинг Путіна із захмарних 80% теж впав до нижчого рівня, ніж до анексії Криму в 2014 році. А більшість росіян переконані, що їхня країна рухається в неправильному напрямку. Найсвіжіша спроба Кремля впоратися з фінансовою стагнацією за допомогою підняття пенсійного віку викликала обурення і протести по всій країні.
Зважаючи на довгий список внутрішніх проблем, для Путіна було б розумно шукати можливості вирватися з нинішньої зовнішньополітичної ізоляції. Так він міг би отримати паузу для вирішення російських бід, позбутися економічного і політичного тягаря від санкцій чи й навіть отримати західні технології і фінансування для пожвавлення економічного зростання і розвитку. У квітні опитування московського «Левада-Центру» показало, що більшість росіян хотіли б покращення відносин зі США і Європою. А значить якби це сталося, Путін одразу отримав би політичну вигоду.
Це пояснює наполегливість і невтомність, з якою російський президент добивався зустрічі з Дональдом Трампом. Володар Кремля намагався влаштувати переговори з президентом США з початку 2017 року. Торік йому вдалося поговорити з американським лідером в кулуарах міжнародного саміту, а наступного тижня він нарешті зустрінеться з ним сам на сам.
Парадоксальність прагнень Путіна зустрітися з Трампом в тому, що вони не супроводжуються відмовою від агресивної політики, якою Росія загнала себе в нинішнє становище. Москва продовжує війну на Донбасі і навіть відкрила новий фронт. Впродовж останніх місяців російський флот регулярно затримував кораблі, які прямували в українські порти в Азовському морі. Таким чином, Росія намагається завдати новий економічний удар Україні. Також після втручання у американські вибори Москва всунула свого носа у демократичні виборчі процеси у Франції, Німеччині, а також намагалася підігріти іспанську проблему в Каталонії. В Сирії російські найманці наважилися на атаку не лише проти місцевих союзників США, а й на американських солдатів. У Великій Британії Москва спробувала отруїти екс-шпигуна, що розлютило британське суспільство. Вона також порушила цілу низку угод зі США про контроль озброєнь. А в Афганістані Кремль продає зброю терористам «Талібану».
Навіть коли радник з національної безпеки президента США Джон Болтон вирушив у Москву, Путін не втримався від того, щоб порушити перемир’я у Сирії, про яке він домовився з американською стороною.
На думку Хербста, причина парадоксальної поведінки Путіна в тому, що він заграє з Білим домом навіть тоді, коли підриває американські інтереси у світі через віру у те, що він може це зробити. Важко сказати, чому він так робить. Але їх виявлення можна було добре помітити впродовж останніх двох років, коли Трамп, ставши президентом, почав говорити про «перегляд» санкцій чи коли він закликав повернути Росію в G7, з якого її вигнали за анексію Криму.
До яких би пристрастей не вдавався Трамп, до сьогодні політика його адміністрації щодо Кремля була жорсткіша, ніж у Барака Обами. Завдяки діям Конгресу, політика санкцій стала більш болючою для Росії, а сам Трамп схвалив рішення відправити оборонне озброєння Україні.
Але на зустрічі у Хельсінкі Путін сподівається зіграти на пристрастях американського президента. На це вказують деталі підготовки саміту. У Трампа сильна команда з національної безпеки, яка добре розуміє загрози для інтересів Америки від політики Кремля. Саме тому російська сторона добивалася зустрічі президентів сам на сам, без радників і помічників. Москва також може вважати, що сам Трамп значно охочіше запропонує їй якісь поступки, зокрема перегляд санкцій. Кремль розуміє, що Конгрес грає важливу роль у загостренні американської політики. Тому він запросив до себе цілу делегацію республіканських сенаторів під час перерви в роботі Конгресу через святкування Дня незалежності США. Путін розраховує на те, що якщо у американському парламенті буде хоча б кілька республіканців, які будуть говорити про важливість зближення з Росією, у Трампа з’явиться простір на перезапуску відносин. Він може спробувати улестити Трампа однією чи двома поступками у Хельсінкі. Приміром, запропонувати якесь чергове перемир’я в Сирії, яке він потім порушить.
Читайте такожWashington Post: Трамп перед самітом НАТО назвав Європу «вбивцею», а Путіна – «хорошим»
Для США це поганий підхід. Вашингтон значно сильніший, ніж Москва, яка зі шкіри пнеться, щоб нашкодити американським інтересам. Зближення з Росією буде корисним для Вашингтона лише в тому випадку, якщо вона відмовиться від своєї деструктивної поведінки. Без цього говорити з Путіним про ослаблення санкцій чи про будь-які інші поступки буде означати підгодовувати надії російського президента на те, що він може вийти з міжнародної ізоляції, не відмовившись зовсім від роботи над підривом позиції США у світі. Чому раптом Вашингтон повинен хотіти такого?
