Чи існує альтернатива міжнародним кредитам

Ігор Гарбарук
10:42, 04 червня 2020
Фінанси
1428 0
Думка

Економіка нашої країни тяжко хвора. Це сталось не вчора й історія хвороби відома всім. Після пікового занепаду початку двохтисячних, коли ВВП країни впав до $35 млрд нам вдалося за 8 років збільшити цей показник у 5 разів. Після світової кризи 2009, яка тяжко вдарила і по Україні, у 2013 показник ВВП в $183,3 млрд став нашим історичним максимумом. Те що відбулось далі, знають всі. А економіці України це коштувало втрати 50% економічного потенціалу.

Насправді майже кожен з нас у своєму житті стикався з ситуацією, коли втрачав стабільний заробіток, прибутки різко падали. Хтось для того, щоб вижити, починав працювати на додатковій роботі, шукати нові можливості, започатковувати власну справу. Дехто - розпродавав те, що було цінним, щоб перечекати тяжкі часи. А хтось - йшов спочатку до родичів, друзів, потім до знайомих і не дуже, і позичав. Потім ще, і ще, брав новий борг щоб віддати старий. Так робила і Україна. Вірніше, за нас це робили практично всі її очільники, з кожним роком збільшуючи державний борг. Як наслідок, сотні мільярдів боргових зобов’язань непомітно перетворились в трильйони. Коментарі зайві!

Економіка нашої країни тяжко хвора. Це сталось не вчора й історія хвороби відома всім

Зараз ми знову всією країною стоїмо на порозі доленосного рішення: позичати, як робили завжди, чи посилено працювати всім разом. Підтримувати Уряд з його програмою виходу з кризи, чи з похиленою головою йти за черговою подачкою від міжнародних донорів, щоб цими ж грошима розрахуватись за старими боргами, поклавши собі на плечі додатковий тягар з їх непосильних вимог. Адже Україна живе від одного траншу міжнародних фінансових інституцій до іншого, і щоб віддати старі борги – бере нові. Логіка згубна, і декому навіть видається, що вона безальтернативна.

Будучи прихильником сильної України, як держави з потужною економікою, я системно відстоюю думку про те, що тільки цілеспрямована співпраця державних органів влади з національним бізнесом може і повинна стати запорукою виходу з цієї катастрофічної ситуації.     

«Без економічної свободи - ніякої іншої свободи бути не може», - говорила Маргарет Тетчер, прем'єр-міністр Великобританії. Україні сьогодні, як ковток повітря, потрібна максимальна свобода підприємницької діяльності підтримана всіма органами державної влади. І це не питання дискусії, це питання виживання. 

Саме тому, розглядаючи перспективу нових запозичень від МВФ, помножених на оприлюднені неспівставні з національними інтересами України вимоги, вважаю за доцільне підтримати шлях, запропонований Урядом в його Програмі стимулювання економіки. 

Її, безумовно, є, за що критикувати. Але документ, хоч і недопрацьований, має право на життя. Програма з’явилася на вимогу президента з метою реалізації заявлених ним суспільству ініціатив з пожвавлення економіки. На 70% заслуга розробки програми належить експертам з різноманітних професійних об’єднань та асоціацій, які були залучені до роботи над нею, а завдання чиновників було систематизувати ініціативи, які надало бізнес-середовище. 

У програмі вперше за останні роки ми побачили реальний фаховий секторальний аналіз стану економіки та ситуації, в якій їй доводиться виживати, а також запропоновані Урядом можливі варіанти розвитку.

До ключових переваг програми, перш за все, потрібно віднести те, що в ній дійсно багато потрібної для прийняття рішень аналітики, показників та теоретичних спрямувань до того, що саме потрібно робити в нашій ситуації.  А от головною вадою потрібно визначити те, що поки в ній достатньо тьмяно вказано, як саме це все буде зроблено і хто саме буде нести відповідальність за виконання і результат. А також – які ресурси потрібні для реалізації цієї програми і де їх можна для цього залучити.

Навіть короткий погляд на викладені в програмі заходи секторального напрямку стимулювання економіки в частині розгляду промислового та аграрного сектору демонструє, що замість чітких та системно взаємопов’язаних завдань, які мають обов’язково  бути виконані Урядом в співдружності з бізнесом, ми бачимо лише рекомендовані ініціативи, які, по суті, можна виконувати, а можна і ні. Якби це був справжній план заходів, спрямованих на спільний результат та обов’язкових до виконання, ми б розуміли, що невиконання одного завдання тягне за собою зменшення, або повне нівелювання результатів виконання іншого і всієї програми в цілому. А у викладеному варіанті всі ці ініціативи, скоріше, гарні лозунги чи побажання. 

Наприклад, однією з проблем, яка, на думку авторів, потребує вирішення в промисловості, є «заохочення капіталовкладень та насичення сектору обладнанням для переходу до виробництва з вищою доданою вартістю». Що ж рекомендується зробити? – Стимулювати розвиток індустріальних парків та інвестицій у виробниче обладнання. Хлопці, ну, як саме ви хочете це зробити?! Нещодавно ви запропонували запровадити нульове ввізне мито на комплектуючі військового призначення. Чому ж ви не пропонуєте розповсюдити це правило на імпорт в Україну інноваційних технологій та обладнання нового покоління для створення потужних промислових комплексів, які і забезпечать вам сотні тисяч нових робочих місць?... 

Якщо цього не зробити, всі слова влади не більше, ніж: «Ми за все добре проти всього поганого».

Україні сьогодні, як ковток повітря, потрібна максимальна свобода підприємницької діяльності

Або в аграрному секторі, який забезпечує питання продовольчої безпеки країни та є найвагомішим джерелом надходження в неї валюти, серед проблематики, що потребує вирішення, визначена «обмежена можливість експортувати продукцію через тарифні та нетарифні обмеження». Їх запроваджують інші країни, щоб надати пріоритет власним виробникам сільськогосподарської продукції і не допустити на свої ринки наших виробників в тому об’ємі, який вони здатні забезпечити. І що ж пропонується здійснити в рамках програми? Нічого, лише лозунги. 

Але що потрібно зробити насправді? – Систематично вести переговори з європейськими урядовцями та знімати ці запобіжні заходи перед українськими аграріями. Водночас запровадити для своїх експортерів в середині країни диференційований підхід в оподаткуванні. Тобто, якщо експортуєш сировину, платиш максимальну ставку податку. Якщо продукт кінцевого споживання – мінімальну. Створив продукт, який став затребуваним у світі брендом – отримуєш від держави 25% компенсації своїх витрат на будівництво нових промислових комплексів, чи інші капітальні витрати.

Головне, на чому має зосередитись Уряд прямо зараз, – це національна політика економічного протекціонізму наших виробничих компаній на міжнародних ринках і стовідсоткова пріоритетність для них при закупівлі товарів та послуг за кошти бюджету. Саме це їх підтримає в складній економічній ситуації та створить реальні, а не декларативні стимули для розвитку.

Тож програму Уряду можна допрацювати й реально реалізувати. Важливо лише самим урядовцям визначитись, що для них важливіше – повісити на шию українському народу чергове кредитне ярмо, чи будувати разом успішну країну.

Ігор Гарбарук, економіст, член Економічного дискусійного клубу

Читайте всі думки автора

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter