Слова польського генерала, колишнього заступника міністра оборони Вальдемара Скшипчака про те, що, мовляв, Польща має бути готовою до ймовірного силового протистояння в Білорусі, активно обговорюються в медіа. Проте, якщо звернутися до першоджерела – прямої цитати польського генерала, то вона звучить так: "Якщо український контрнаступ закінчиться успіхом, то ті білоруські формування, які складають частку бойового потенціалу українського війська, швидше за все, не складуть зброю. І можуть зайти в Білорусь. Маю надію, що це спричинить повстання в Білорусі. І цього Лукашенко боїться".
Задля уявлення про реальну ситуацію в Білорусі, наведу кілька тез.
Теза номер один – Лукашенко має тверду підтримку близько 35% населення. Активна частина білоруської опозиції має дещо меншу, але приблизно таку саму підтримку, яка розмивається між кількома групами. І є ще одна, досить велика група, яка розчарована і в тих, і в тих.
У Білорусі кожної доби кількість арештів – не менше десяти випадків
Теза номер два: якщо робити припущення навіть не про збройне повстання, а настання масових протестів, варто пам’ятати, що в Білорусі кожної доби кількість арештів – не менше десяти випадків. Щодня! Тобто, прямо в цю хвилину когось, швидше за все, затримують. Крім того, потенціал мирних протестів вкрай низький: частина людей живе за кордоном, частина – сидить.
Третє – питання результату таких протестів. В Білорусі існує налагоджена система стеження. Мова і про стеження в інтернеті, коли за лайки й коментарі можна отримати штраф, а безпечна комунікація між громадянами неможлива, а також про зовнішнє стеження.
Наведу такий приклад: нещодавно в Україні МВС заявило, що підсилює систему контролю за тим, що відбувається в Києві та передмістях, і для цього встановили 500 камер. Мовляв, це дає можливість контролювати ситуацію в режимі онлайн. Натомість ще рік тому лише в обласному центрі Гродно в Білорусі було встановлено близько 2 тисяч камер. В столиці встановлено близько 5 тисяч. Всі камери по країні зведені в одну систему з автоматичним розпізнаванням обличчя. Тобто людей легко відстежувати по таких камерах. І, за таких ввідних, дайте собі відповідь на питання (з точки зору людини, яка живе в Білорусі): "Чи варто виходити на вулиці? Задля чого і чому?".
Проте усе це не означає, що в Білорусі немає спротиву. Він є, він нікуди не зникає. Частина людей чинять саботаж, передаючи інформацію про пересування техніки тощо. Частина пробують приїжджати воювати на територію України, адже білоруси входять в ТОП-3 за кількістю добровольців в українському війську.
Для білорусів це - дорога в один кінець
Але варто пам’ятати, що для білорусів це - дорога в один кінець. Адже, якщо доброволець з Грузії чи Польщі може повернутися додому, білорус – не може. І для нього це – свідомий вибір.
Що ж до підтримки білоруського спротиву з боку міжнародної спільноти, треба брати до уваги, що є політична частина нової білоруської опозиції, яка надіється на політичний трамплін через формування відповідної позиції західного світу. З іншого боку, та частина, яка готова боротися в тому числі зі зброєю в руках, швидше покладає надії на структури, які складаються з білорусів, які можуть реально впливати. Тобто вони можуть розраховувати на підтримку певних сусідніх держав, але, якщо розставляти пріоритети, то найперший розрахунок – на своїх.
Ігар Тишкевич, політичний аналітик Українського інституту майбутнього
