Війна Росії проти України наближається до третього року, і Москва зберігає перевагу на військовому, політичному та економічному фронтах. Про це пише The Wall Street Journal.
У Росії набагато більше людей для поповнення своєї пошарпаної армії, ніж в українців, яким не вистачає добре навченої піхоти. Президент Володимир Путін мілітаризує російську економіку, використовуючи високі доходи від нафти для оплати зростаючого виробництва зброї. Тим часом політичний параліч у США та Європі ставить під загрозу постачання зброї та грошей, від яких залежить виживання України.
Дезорганізованість на Заході і зростаюча готовність Росії використовувати свої людські й промислові ресурси у війні вказують на складний рік в обороні України. Однак обмеженість російської армії в наступі, продемонстрована у виснажливій битві за Авдіївку, дозволяє припустити, що вона швидше досягне невеликих успіхів, ніж досягне прориву.
Путіну ще далеко до завоювання українських регіонів, на які претендує Росія, - не кажучи вже про досягнення своєї більшої мети - підпорядкувати собі Україну, існування якої як незалежної національної держави він назвав історичною аномалією.
"Матеріальні переваги в 2024 році в основному будуть на боці Росії, але вони не здаються достатньо вирішальними, щоб Росія змогла досягти своїх політичних цілей. Невірно стверджувати, що Росія виграє війну. Однак, якщо в наступному році не буде зроблений правильний вибір щодо українського підходу і західних ресурсів, тоді перспективи України на успіх будуть виглядати туманними", - сказав Майкл Кофман, старший науковий співробітник "Фонду Карнегі за міжнародний мир" у Вашингтоні.
Економіка в стані війни
США, Європейський Союз і Велика Британія мають сукупний річний обсяг виробництва близько 45 трильйонів доларів США, що в 20 разів перевищує розмір економіки Росії, і володіють чудовими технологіями. На папері прихильники України набагато сильніші за нападників. Але Росія докладає куди більше зусиль.
Бюджетний план російського уряду на 2024-2026 роки, схвалений раніше в цьому місяці, показує, що країна виділяє на війну все більшу частку ресурсів. Військові витрати в наступному році зростуть до більш ніж 100 мільярдів доларів - найвищого рівня з радянських часів. Заводи переводять виробництво з цивільних товарів на танки і дрони. Цивільний сектор розплачується за це: нестача потужностей і робоча сила сприяють зростанню інфляції. Однак стимули від масштабних військових витрат підтримують російську економіку, компенсуючи ефект західних санкцій.
Москва використовує торгівлю з третіми країнами для імпорту західних технологій, що підпадають під санкції, яких потребують її виробники зброї. Кремль також знайшов спосіб обійти встановлене Заходом цінове обмеження на експорт нафти, створивши власний флот нафтових танкерів, які не підпадають під дію західних правил.
Масове виробництво дозволило Росії наздогнати Україну у виготовленні невеликих бойових дронів - області, де раніше українські інновації давали їй перевагу, але де залежність від невеликих майстерень і добровольців вперлася в свої граничні можливості.
Захід зробив лише обмежені кроки для збільшення військового виробництва. США нарощують виробництво артилерійських снарядів, але країни ЄС не можуть координувати свої дії, щоб розміщувати замовлення і мотивувати інвестиції в нове оборонне виробництво. ЄС пообіцяв Україні мільйон артилерійських снарядів до березня наступного року, але чиновники кажуть, що блок не зможе це виконати. На противагу, за даними південнокорейської розвідки, цієї осені Північна Корея надала Росії мільйон снарядів за короткий час.
У європейських країнах закінчуються запаси зброї та боєприпасів, які вони можуть надати Україні. Політичні розбіжності у Вашингтоні вже сповільнили поставки США. Снаряди з Південної Кореї допомогли українській артилерії досягти паритету з російськими силами протягом частини цього року. Тепер українські військові заявляють, що вони знову опинилися в невигідному становищі.
Економіка України витримала натиск Росії краще, ніж очікувалося, і в цьому році навіть трохи зросла після глибокого провалу, коли Росія вторглася на початку 2022 року. Однак Україна покладається на гроші заходу для покриття витрат цивільного бюджету, таких як освіта та охорона здоров'я, що дозволяє Києву використовувати свої податкові надходження для оплати війни.
"Військова і фінансова допомога мають вирішальне значення для успіху України, але нам також необхідно стати більш самостійними у виробництві озброєнь і економічної стійкості", - сказав екс-міністр закордонних справ України Павло Клімкін.
Політичний безлад
Режим Путіна похитнувся в червні, коли воєнізоване угруповання "Вагнера" повстало проти російського уряду. Але повстання провалилося, і лідери "Вагнера" були вбиті в результаті вибуху їхнього літака. Відтоді ніхто не наважувався кинути серйозний виклик авторитету Путіна.
Натомість політичні потрясіння нині сильніші на Заході та в Україні.
Двопартійний консенсус у Вашингтоні щодо підтримки України поступово руйнується з наближенням президентських виборів у США, а заперечення проти подальшої допомоги зростають серед республіканців у Палаті представників.
Євросоюз також намагається схвалити фінансування. Блок пообіцяв надати Києву в найближчі роки 50 мільярдів євро, але тепер ця обіцянка знаходиться під питанням. Фінансові кайдани, які Німеччина сама наклала на себе, привели в замішання плани витрат ЄС, а лідер Угорщини Віктор Орбан, у якого вже давно теплі відносини з Росією, погрожує заблокувати допомогу Україні.
"Через це весь Євросоюз виглядає досить слабким. Це велика проблема не тільки для нас, але й для ЄС", - сказав Клімкін. За його словами, блок ризикує продемонструвати "фундаментальну нездатність домогтися результатів".
У Києві невдача контрнаступу цього літа з метою повернути окуповані Росією регіони загострила тертя між військовими і політичними лідерами, пише WSJ. Оцінка головнокомандувача збройними силами Валерія Залужного про те, що війна переживає фазу глухого кута, викликала докір з боку президента Володимира Зеленського, який прагне показати суспільству і західним союзникам, що Україна може просуватися вперед. Військова мета Зеленського щодо повного відновлення міжнародних кордонів України розглядається Заходом як нереалістична.
Військовий глухий кут посилює думку в Німеччині, найважливішому європейському покровителю Києва, що припинення вогню і переговори з Москвою будуть в інтересах України. Однак Берлін не хоче чинити тиск на Зеленського.
Проблема з надіями на припинення вогню як і раніше полягає в тому, що у Путіна мало підстав зупиняти вторгнення в той час, коли згуртованість Заходу слабшає.
Навіть якщо Путін погодиться на припинення вогню, Київ побоюється, що він скористається цим для посилення своїх сил і повторного нападу. Російський лідер має давню історію порушення угод.
Багато західних чиновників вважають, що Путін чекає, щоб побачити, хто переможе на президентських виборах у США через рік. Якщо це буде Дональд Трамп, то європейські уряди побоюються, що він може припинити американську військову підтримку України і навіть НАТО, в результаті чого слабка у військовому відношенні Європа боротиметься за стримування російського експансіонізму.
Покоління політиків ЄС, які протягом багатьох років недооцінювали загрозу Путіна для порядку на континенті після холодної війни, щосили намагається адаптуватися до відновлення великомасштабної війни між європейськими державами.
"Я боюся, що ми ще не оцінили супротивника: він не настільки стратегічний, не настільки розумний, але дуже, дуже рішучий", - сказала Констанца Стельценмюллер, директор Брукінгського інституту у Вашингтоні.
Баланс на полі бою
Деякі європейські чиновники навіть побоюються, що становище України на полі бою може погіршитися цієї зими. Українській армії не вистачає піхоти після того, як вона зазнала важких втрат у літньому контрнаступі та в кривавій обороні міста Бахмут минулої зими. Через дисфункціональну систему призову, уражену корупцією, багато із замінених чоловіків у віці від 40 років часто відправляються в окопи із занадто слабкою підготовкою.
Нестача боєприпасів також означає, що Україна навряд чи зможе провести ще один великий наступ протягом деякого часу. Створення українськими військами плацдарму на лівому березі річки Дніпро в Херсонській області - рідкісна, хоча й невелика за масштабом, світла пляма.
Однак російська армія також щосили намагається домогтися скільки-небудь помітних проривів, попри свою чисельну перевагу у військах і техніці. Її нинішня піхота та техніка часто старші та нижчої якості, ніж ті сили, з якими вона розпочала вторгнення.
Обом сторонам важко просуватися по відкритій, сильно замінованій місцевості під небом, де повно дронів, які можуть атакувати війська і транспортні засоби або навести точний артилерійський вогонь.
Росія зосередила свої наявні резерви на сході України, де вона без особливого успіху намагається прорватися в декількох точках. Навіть в Авдіївці, головній цілі Росії цієї осені, її сили повільно просуваються вперед, ціною величезних витрат в живій силі й техніці.
Втомлені українські сили все ще можуть організувати ефективну оборону на 1000-кілометровому фронті, якщо будуть економити свої ресурси, обмежуючи Росію лише місцевими здобутками, кажуть українські офіцери та західні експерти. Міністерство оборони України планує побудувати нові оборонні укріплення, побачивши, наскільки ефективною була цього літа укріплена оборона Росії на півдні України.
"Наступний рік можна використовувати з користю як рік будівництва для відновлення української армії", - сказав Кофман. За його словами, Києву необхідно поліпшити мобілізацію і підготовку військ, відмовитися від наступу і зміцнити свої позиції. "Якщо цього не станеться, то наступний рік може стати переломним, після чого Україна буде все більше опинятися в невигідному становищі", - додав він.
