Коли російсько- або радянсько-орієнтовані поціновувачі СРСРівської топоніміки виплескують жовч на запропоновані Інститутом національної пам'яті назви з криками: «чому саме Горішні Плавні?», то їм хочеться відповісти старим подільським анекдотом. То ж: «Велика подільська родина порівну розділилася у вподобаннях, чи обрізати малого Ізю, чи не обрізати. То послали розсудити до тьоті Сари. Вердикт від тьоті Сари був остаточний і оскаржуваною не підлягав: різати треба! - Чому, тьотя Сара, чому? – По-перше, це просто красиво».

Так от, пані і панове, Горішні Плавні – «по-перше, це просто красиво»!

Кривий Ріг, Гола Пристань, Біла Церква, Горішні Плавні - це красиво і оригінально. На трасі Київ-Харків, майже посередині, є невеличке село з несподіваною назвою Лобкова Балка. Саме біля нього на трасі найбільша кількість кафе і ресторанів, саме там люблять зупинятися автотуристи, і, відповідно, лишати свої кошти.

Відео дня

Уніфікація СРСР свідомо нищила індивідуальність. Індивідуальність архітектури, індивідуальність топоніміки, індивідуальність особистості. Відмова від Комсомольськів, Артемівськів, Дзержинськів і т.п. - це не лише відмова від спадщини масових вбивць, партією яких була КПРС, це і відмова від радянської системи нівеляції індивідуалізму, як персонального, так і національного. Горішні Плавні стали символом такої індивідуальності. Індивідуальність завжди нестандартна, вона не вкладається в прокрустове ложе, вона - не клон. Індивідуальність - це Гола Пристань і Горішні Плавні, це те, чого нема в сусідній області, районі і т.д. Індивідуальність слід вчитися поважати, шанувати і плекати.

Декомунізація - це лише частина процесу повернення історичної пам’яті, відновлення історичної справедливості. Це те, що ми мали зробити ще у 1991 році, коли здобули Незалежність. В ті часи процес не був довершений. 

Ворошиловград був змінений на Луганськ. Швидко. Жданов так само швидко був змінений на Маріуполь. І хто зна, якби тоді в Криму повернули не лише Коктебель з Планерського і ще 2 невеличких назви, а всі понад 800 (трьома сталінськими указами були вкрадені 1400 назв, які були змінені на Широкі, Радянські і так далі, та до 1991 з них дожили лише порядку 800), то може і Крим мав би іншу історію? Моя бабуся в Криму народилася у селі Таганашмін, а не ніякому Великосельї, яким воно є зараз. Можливо, якби селу моєї бабусі повернули назву Таганашмн, то і ставлення до кримських татар було б інше? І не було б колаборантів, на яких сперлися російські автоматники? Тепер ми вже цього не дізнаємося. Але шанс то був!

Хто зна, можливо, Одеса 2 травня 2014 року дала в зуби російським та проросійським терористам, бо покоління молоді виросло на декомунізованих вулицях? Бо, на відміну від Донецька і Луганська, одеський міський голова Гурвіц ще у 90-х провів рішення по ліквідації совдепівської топоніміки в місті? Можливо, тому Одеса не має «ОНР» по типу «ЛНР-ДНР»?

Процес повернення історичної пам’яті - непростий. Коли «декомунізовані» вулиці в різних містах починають перейменовувати в один перелік з 20 найвідоміших українців, звісно, мені, як історикові за фахом, хочеться звернутися до місцевих Рад і нагадати: а, може, пошукаєте прискіпливіше, хто і де жив саме у вас, і на яких вулицях?

Я хотів би, щоб вулиця політв’язня і журналіста Сергія Набоки була десь в районі площі Космонавтів, де він жив. Я хотів би, щоб вулиця політв’язня Анатолія Лупиноса була десь поруч з пам’ятником Шевенка у парку Шевченка - за читання вірша на цьому місці його кидали у психушки. І хоч Лев Толстой - ніякий не комуніст, та вулиця, яка нині названа його ім’ям, могла бути або Караваєвською (якою була історично), або Анатолія Лупиноса. І як корінний киянин я готовий доводити це.

Я, може, хотів би, щоб вулицю Боженка перейменували не на Малевича (хоч він народився і жив на цій вулиці), а в славну - Бульйонську, бо такої назви більше нема в жодному місті. А Малевичу б знайшли велику площу, наприклад, у вигляді квадрату. Я хотів би, щоб з’явилася вулиця імені письменника Юрка Покальчука - а жив він на бульварі Давидова. Я хотів би, щоб вулиця Коновальця була там, де він організовував і розташовував Січових Стрільців. Я хотів би, щоб проспекту Перемоги повернули історичну назву Брест-Литовський проспект. Щоб площа Перемоги отримала народну назву - Євбаз.

Та мої бажання виходять з двох чітких принципів. Перший – там, де є можливість, має бути повернута історична назва. За умов, що ця історична назва не є символом російсько-імперського панування. Другий - перейменування на честь осіб мало б бути, в першу чергу, з урахуванням їхнього зв’язку з містом (селом, селищем). Ба більше - з конкретними вулицями, де вони жили чи працювали.

А які принципи у тих, хто відстоює комуняцкі назви міст, або вулиць? У тих, кому не подобається красива назва Горішні Плавні, і він виступає за Комсомольськ? І це на Полтавщині? Де комуністи, разом з комсомольцями, під час Голодомору виморили і вимордували бозна скільки тисяч місцевих мешканців? Принципи, чи лінива безпринципність?

Росії вдалося окупувати ті території України, де, зокрема, і була найбільше понівечена місцева топоніміка. 1400 знищених назв в Криму перетворилися на таку ж кількість загонів-колаборантів проти України.

Саме тому в Росії такий гнів з приводу українських перейменувань. Не йметься росіянам, що Дніпропетровськ отримав народну назву Дніпро. Але то Росія і росіяни - з ними все зрозуміло, їхня мета - розчленування і підкорення України. Пані і панове, ті, хто за Комсомольські і Дніпродзержинськ, а також проти Горішніх Плавнів і Камянського: ви розумієте, що ви підносите набої Плотницькому і Захарченкові? Збережете комуністично-російську топоніміку - відкриєте двері для просування «ДНР-ЛНР».

Звісно, одні перейменування не покращать вашого життя. За покращення ще доведеться боротися. Та якщо ви залишитися комсомольцями в Комсомольськах - ваше життя точно ще погіршиться. Обирайте Горішні Плавні. По-перше, це просто красиво!

Олесь Доній, український громадський і політичний діяч