Про це пише російська газета Ведомости.
Газета в статті Чи воюємо ми заявляє, що кількість питань про загиблих і затриманих на території України російських військовослужбовців досягло критичної кількості. Чи воює Росія в Україні і якщо так, то на яких підставах? Якщо ні, хто лежить у свіжих могилах і дає свідчення на допитах в Службі безпеки України (СБУ)?
Повідомлення про те, що кілька десятків десантників перестали виходити на зв'язок з середини серпня, вже тиждень з'являються в соцмережах. Російські військові категорично заперечують участь в бойових діях, але нічого не говорять батькам про зниклих дітей - про це, наприклад, вчора розповідала на прес-конференції в Саратові мати ще одного контрактника 76-ї дивізії, Іллі Максимова, який також був «на навчаннях в Ростові» і чиї документи також виявлені українськими військовими у захопленій бронемашині. Батьки нічого не знають про нього з 16 серпня.
Читайте такожКомандування російських десантників визнало втратиВидання зазначає, що мовчання або невиразні коментарі офіційних відомств тільки посилюють атмосферу підозрілості і змушують згадати неприємні приклади з російської і радянської історії. Країна не знала про секретні операції Червоної армії в Афганістані в 1929 р. і в Синцзяні у 1930-ті рр. Їх учасникам забороняли писати рідним про своє місцезнаходження, листи після перегляду цензурою відправляли з місця постійної дислокації.
У Росії цей досвід спробували повторити в листопаді 1994 р., організовуючи військову допомогу опозиції в Чечні. Близько 80 офіцерів та прапорщиків співробітники контррозвідки завербували у військових частинах «для обслуговування бойової техніки». Вони підписали контракт і особисто брали участь у невдалій спробі штурму Грозного 26 листопада 1994 р. Багато з них загинули, понад 20 осіб потрапили в полон. Міністр оборони Павло Грачов заявив, що російські військові не мають відношення до штурму, а в Чечні воюють найманці.
Газета зауважує, що, можливо, російські політики і військові намагаються діяти «як в Криму»: участь наших військових там теж не визнавалася до певного часу. «Славна перемога» вивела питання дотримання міжнародних та внутрішніх норм з поля зору росіян. Але в Криму обійшлося без стрілянини і жертв. На Південно-Сході зовсім не те, там якась гіпотетична «перемога» нічого не спише. Повного контролю над інформацією досягти неможливо. Відповідальність за жертви доведеться нести.
