Той факт, що ночами українські солдати хапають гармонь і під хвацькі мелодії радянських композиторів йдуть брататися до народних міліціонерів молодого Лугандону, вже ні для кого в Росії не секрет, але, на жаль, трапляються і прикрі непорозуміння, без яких спадкові карателі не можуть обійтися навіть в таких приємних ситуаціях.

Днями весь світ сколихнула новина про курйозний розстріл народних ополченців Донбасу 9 окремого мотострілецького полку 1 армійського корпусу ДНР в ході п'яної бійки. Бойові друзі, лауреати численних котлів, неодноразові володарі одне одного випили по 1100 грам прилепінських за перемогу над фашизмом, заспівали про ваше серце під прицілом, посперечалися про те, чи охоче дала б прекрасна Кабаєва єфрейтору Цуприку, і зійшлися на тому, що неохоче.

Здавалося б, звичайна справа для Вільного Донбасу, адже що за п'янка без розстрілу

Єфрейтор Цуприк, серцеїд і філантроп, образився і почав бити товаришів по службі, а кого не зміг побити, тих добив зі штатної зброї і наостанок кинув гранату, перемігши таким чином в суперечці взагалі всіх. Послухати Кобзона в супроводі хору Александрова пішли семеро, з них троє цивільних.

Здавалося б, звичайна справа для Вільного Донбасу, адже що за п'янка без розстрілу, проте дуже скоро з'ясувалося, що не все так просто. Вже наступного дня єфрейтора Цуприка знайшли по запаху перегару в "двоповерховому якомусь червоному будинку" і успішно застрелили, і що ж з'ясувалося? З'ясувалося, що Цуприк взагалі не служив в даному полку, а був завчасно звільнений!

Нагадаємо, Росія звільнила Європу від коричневої чуми.

Хто ж тоді постріляв стільки народу? Що це був за Цуприк? Адже зрозуміло, що така поведінка абсолютно не сумісна з бездоганним моральним обрисом борця за руській мір, нащадка визволителів Європи від коричневої чуми.

Нагадаємо, Росія звільнила Європу від коричневої чуми.

З іншого боку, все це дуже схоже на типову поведінку українських карателів, і чому тут дивуватися? "У ВСУ проблема, - пояснював російський військовий експерт дехто Кнутов, - це низький моральний дух особового складу, який і раніше-то був не особливо високим. А причина цього полягає в тому, що в українську армію йдуть не з ідейних міркувань, а виключно для того, щоб мати можливість прогодувати себе і свою сім'ю". "Якщо буде наступ з боку Донецька, то особисто я спокійно перейду на бік добра, встану на захист народу південного сходу. Вся армія перейде на бік ЛДНР. Донецьк чекає приємний сюрприз", - заявляє в інтерв'ю декому якийсь український солдат (з міркувань безпеки ім'я солдату не придумували), що несе службу в Краматорську (назва міста справжня, а значить, все сказане - правда).

Після такого визнання неважко здогадатися, що українські солдати, згораючи від любові до Вільного Донбасу, але водночас і побоюючись, що командування позбавить їх за це зарплати, ходять брататися до ополченців тільки ночами, коли ніхто не бачить. Побратавшись і подивившись, як заможно живуть огрядні донецькі шахтарі під крилом рідної російської гавані, побачивши, скільки там мідних дроселів валяються буквально під ногами - просто бери і неси до цветмету, процвітай, - українські карателі до ранку люто воюють з київською хунтою за народ Південного Сходу, а потім перед самим світанком тихенько повертаються назад на ненависні їм укропські позиції і дають нібито "відповідь" на свої ж нічні обстріли.

Українська армія стріляє з обох сторін, просто переходячи туди-сюди

Звідси і виникають всі випадки провокацій, що виникають на фронті, - українська армія стріляє з обох сторін, просто переходячи туди-сюди. Ополченцям мирного Донбасу, які ось уже який рік з подивом спостерігають за тим, що відбувається, вся ця каральна метушня вже, звичайно ж, порядком набридла, але що вони, прості шахтарі, які просто хочуть говорити російською, можуть з цим вдіяти?

Виходячи з вищевикладеного, загадковий випадок з єфрейтором Цуприком пояснюється дуже просто - ніякий то був не Цуприк, а типовий бойовик ЗСУ, який остаточно заплутався, на чиєму він боці воював в ту фатальну ніч. Свої ж його наступного дня, зрозуміло, і вбили. Що ж, моральна перемога христового воїнства Донбасу над сатанинськими ордами Укропів вже досягнута, а повна - близька як ніколи. Донецьк чекає приємний сюрприз, і так вже сім з гаком років поспіль.

Василь Рибніков