Минуло 75 років після того, як згоріли Хіросіма й Нагасакі, а також 50 років з дня, коли Договір про нерозповсюдження ядерної зброї почав діяти. Але сьогодні світ під більшою загрозою початку ядерної війни, ніж будь-коли з часів Карибської ракетної кризи.
Як пише Bloomberg, у своєму протистоянні проти США Іран, здається, одержимий ідеєю збудувати власний ядерний арсенал. І він може це зробити за рік. Якщо все саме так і станеться, можна сказати майже напевне, що Саудівська Аравія й Туреччина зроблять те ж саме. Ізраїль вже озброєний. В Азії є кілька ядерних "гарячих точок". Й за найбільш страшним сценарієм, в будь-який момент бомби можуть потрапити в руки терористів чи інших "недержавних" груп, яким важко завдати удар у відповідь, а отже їх неможливо стримувати.
Щоб сповільнити це поширення ядерної зброї, світ досі покладається на відповідну угоду, яку півстоліття тому підписала 191 країна. Кожних п'ять років дипломати збираються на оглядову конференцію. Наступна така зустріч повинна відбутися в Нью-Йорку в квітні. Очікування дуже низькі, а страхи сильні. Якщо дипломати й суспільство прочитають про теорію ігор, їхній жах стане ще сильнішим.
Коли в 1960-х роках йшли переговори про Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, це повинно було стати великою домовленістю. П'ять ядерних держав (США, СРСР, Китай, Велика Британія й Франція) зберігали свої арсенали, але обіцяли працювати над тим, щоб їх знищити. Всі інші підписанти відмовлялися від амбіцій щодо зброї в обмін на допомогу п'ятірки у розвитку цивільних ядерних технологій. Хоча, Ізраїль, Пакистан, Індія, Південний Судан так ніколи й не підписали угоду, а Північна Корея вийшла з неї.
Чи була вона успішна? Її прихильники стверджують, що без неї сьогодні ще більше країн мали б ядерні арсенали. Скептиків же непокоїть те, що системі потрібен доброзичливий гегемон, такий як США, щоб виступати в ролі поліцейського. Але з часи президенства Дональда Трампа довіра до Америки й передбачуваність її поведінки зникли.
Якщо союзники, наприклад, Японія, Південна Корея чи Тайвань, більше не можуть повністю бути впевненими, що США виступлять на їхньому боці в разі ядерного удару по них з боку, наприклад, Північної Кореї чи Китаю, що змусить їх не збудувати власну ядерну зброю? І що змусить інших потенційних ворогів не вчинити так само, щоб захистити себе він подібних наслідків?
Читайте такожМіж Росією і Заходом йде "охолоджена війна" – Горбачов
Ось тут на арену виходить теорія ігор. Це розділ математики, який використовують з 1960-х років для визначення ядерних сценаріїв. Від початку серед ігор були класичні моделі, такі як "яструби й голуби" і "дилема в'язня". Один з тривожних поглядів полягає в тому, що, заглиблюючись в гру, навіть раціональні гравці, які діють раціонально, можуть опинитися в ситуації, катастрофічній для усіх сторін. Таку ситуацію називають "рівновагою Неша".
Якщо проаналізувати з точки зору теорії ігор, то Договір про нерозповсюдження ядерної зброї здається жахливою ідеєю. Проблема в тому, що він дозволяє всім країнам отримувати ядерні технології початкового рівня для цивільного застосування. Однак, коли країна, така як Іран, вчиться будувати ядерний реактор, збагачуючи уран, їй лишається зробити всього невеликий крок до створення бомби. Це змушує суперників скерувати свої зусилля до однієї точки. В результаті виникає "невелика гонка озброєнь" на зразок тієї, яка зараз триває на Близькому Сході.
Читайте такожBloomberg: Росія може почати ядерну війну в Балтії
Теорія ігор також дає чимало причин перейматися, коли невелика гонка озброєнь перетворюється у велику. Все тому, що світ став складнішим після Холодної війни. В ті часи США й СРСР використовували теорію ігор, щоб знайти стабільну стратегію й уникнути найгіршого: гарантованого взаємного знищення. Цей сценарій опирався на багато різних умов. Приміром, обидві сторони повинні бути здатними завдати удар у відповідь навіть після знищення. Саме тому США, Росія, а тепер ще й Китай хочуть мати змогу розгортати ядерну зброю на суші, у морі, а також завдавати удари з повітря й навіть космосу.
За сучасними стандартами, ті старі ігри здається сміховинно простими. У них лише два гравці, обидва з яких вважаються "раціональними", чого не скажеш про багатьох сучасних світових лідерів. Гірше те, що кількість гравців продовжує зростати. Так само як і спектр нових озброєнь, таких як невеликі ядерні снаряди для тактичного застосування чи гіперзвукові ракети, які не лишають ворогу багато часу на зважену відповідь. Це призводить до надзвичайного зростання кількості вірогідних рішень й відповідей, а головне прорахунків. Математика швидко стає надто складною для звичайних людських здібностей.
Читайте такожThe Telegraph: Нерозсудлива Росія може почати Третю світову війну
Ігри тепер включають, приміром, надзвичайно раціональні, але слизькі стратегії, такі як балансування на межі війни, коли актори умисне дозволяють ситуації вийти з-під контролю лише для того, щоб зробити її неприйнятною для іншої сторони. Проблема в тому, що такі ситуації, до яких можна занести минулорічний конфлікт між ядерними Індією й Пакистаном, можуть легко перерости з "неконтрольованих певною мірою" в "повністю неконтрольовані".
Інша складна стратегія - це умисне позування з метою обдурити суперників про свої апетити до ризику. Приміром, сюди можна занести повідомлення Дональда Трампа в Twitter про "вогонь і лють". Одна з математичних проблем в тому, що багато з цих нових ігор потрібно розігрувати надзвичайно велику кількість разів, щоб "рівновага Неша" нарешті стала очевидною. В деяких випадках це може видатися прийнятним. Приміром, якщо йдеться про найкращий спосіб провести аукціон з розподілу частот 5G. Але в ядерному контексті в грі поставлено на кін вид Homo sapiens.
Але теорія ігор також пропонує певну надію. Велика проблема ігор і реальності в тому, що гравці або не знають, або не правильно розуміють наміри суперників. Це можна виправити, якщо додати посередника, по-суті радника, який вибірково забезпечує інформацією ворогів, при цьому впроваджуючи стратегії, такі як "мінімізація жалю".
США, Росія й Китай теж можуть користуватися посередництвом. Однак, всі вони повинні розуміти, що ядерна війна - це не гра.
